На данный момент Израиль уничтожил:
17 мечетей, 4 университета полностью, 6 повреждены частично, 1290 домов полностью, 10800 частично, 84 промышленных объекта, 46 офисов СМИ полностью и частично, 67 школ полностью и частично.
Целые кварталы исчезли! Большая часть Газы стала неузнаваемой...

 

 

Мы внимательно анализируем вcе кадровые решения Зеленского. Не потому, что нас интересуют эти должности или эти люди. Дело в том, что характер и принципы принятия кадровых решений - очень важный индикатор уровня руководителя и показатель принципа формирования системы власти. 

То что Зеленский вмешивается практически во все кадровые назначения в пределах своей доступности, ни для кого уже не секрет, но именно здесь вырисовываются основные принципы Зеленского по подбору и расстановке кадров.  

В общем они примитивны.  Кадровые принципы Зеленского при ближайшем рассмотрении сводятся к двум позициям    - первая - "я его знаю", вторая - "мне его советуют те, кого я знаю". 

Период с момента инаугурации и по февраль 2020 года - это период полного доминирование принципа "я его знаю". При этом никакие альтернативные кандидаты не рассматривались, никакие оценочные варианты не проводились, все шло на уровне психоэмоционального восприятия конкретного человека. 
Единственным толковым назначением в этот период было назначение Баканова, да и то только потому что Баканов не дал себя снять на третьем месяце службы в СБУ. 

Все остальное - плотный коллектив примитивных дилетантов, которые, пришли в управленческие структуры государства, не до конца осознавая свою непригодность и отсутствие навыков управления. 

Провал первой кадровой волны Зеленский воспринял в стиле "они меня подвели и не оправдали доверия", после чего большая часть их была вышвырнута из властных кабинетов. Правда в запале административного ража Зеленский с водой выплеснул и ребенка, единственного толкового организатора во всем этом бедламе - Богдана. 
Да стиль Богдана "нас ..рать и все", с выкручиванием рук и всех остальных частей тела всем несогласным назвать администрирование сложно, но оно было хотя бы минимально эффективно, удерживая административную конструкцию власти в более или менее управляемом варианте. 

Дело в том, что сам Зеленский принципиально не способен к упорядоченной и системной работе. За сорок с лишним лет своей жизни  он не знал иной сферы деятельности и иной работы, как сфера шоу-бизнеса. Сама по себе эта сфера - сфера перемежающегося уровня активности, где максимальное напряжение чередуется с длительными периодами расслабления и отдыха. У Зеленского не выработаны способы быстрого восстановления сил. Для восстановления ему требуется очень много времени. 

Характер деятельности руководителя вообще, а государства тем более, совсем иной. Это деятельность беспрерывных психофизических нагрузок, постоянной необходимости принимать решения и держать во внимании множество различных вопросов. Это огромный объем перерабатываемой информации и изучения огромного массива документов. На все это Зеленский физически просто не способен. 
Безусловно большую часть этих проблем мог бы  решить секретарский аппарат администрации президента. Но его у Зеленского тоже нет. Аппарат ОПУ набранный по принципу "я их знаю, мне их советовали, те кого я знаю" превратил его в точную копию самого Зеленского, живущего от одного пиар-повода до другого.

Будучи холериком по психотипу Зеленский реагирует на психофизические нагрузки резким возрастанием психоэмоционального раздражения и как следствия, стрессом и депрессивными состояниями. Фактически антидепрессанты начали сопровождать его уже в первом полугодии его правления. 

Как следствие он предположил, что ему нужен человек, которые освободит его внимание от того, что он считал "мелочами" и даст ему возможность сосредоточится на главном.  

Появление Ермака в этом формате было вполне удобным по мнению Зеленского. Безусловно такое понимание  проистекало от элементарного незнания Зеленским основ и принципов управления в иерархически построенных системах. 

Власть в таких системах предусматривает прежде всего не "назначать и снимать", а "ставить задачи и контролировать их выполнение". Но все это явно не по силам, не привыкшему к кропотливой и упорядоченной работе Зеленскому, который легко может прыгнуть в машину и уехать в другой край страны пострелять из лука, оставив в администрации горы не просмотренных документов и не решенных вопросов.

Выбор Ермака в качестве "соправителя" был для Зеенского тоже не очень удачным. Объем сброшенных на Ермака функциональных обязанностей, далеко превосходит его достаточно скромные интеллектуальные и организационные способности .Наделение его таким количеством функций и возможностей Ермак прежде всего воспринял как возможность расширения личной власти и личных возможностей. Вмешательство его в дела страны стало глобально-подавляющим, вплоть до назначения руководителя ЖКХ в районе Киева.  При том все это  - в рамках личного интереса.  
И как следствие - провал во всех ключевых пунктах, важных для самого Зеленского. 
Отношения с США, влиянием на которые так хвастался перед Зеленским Ермак находятся на грани между "да ну их" и "буду президентом порву эту гадость". 
Переговоры с Россией на которые так надеялся Ермак зашли в глухой тупик ибо изначально строились не на тех принципах. 

С депутатами фракции "СН" у Ермака вообще не сложилось и "монобольшинство" распалось на отдельные кучки грызущиеся между собой фракций олигархического контроля,  а глава ВР Разумков уже примеряет на себя роль консолидирующего центра Верховной Рады.  
Дошло до того, что кадровые решения предлагаемые лично Зеленским боятся вносить на голосования опасаясь провала. 

Второй период начавшийся где-то с февраля и продолжающийся поныне, характеризуется у Зеленского хаотичными метаниями между разноплановыми предложениями "тех кого я знаю". При этом никакой системности в решениях вопросов, ни четкого понимания задач у Зеленского так и не появилось. 

Фактически идет кадровая чехарда по принципу "попробуем, может справится". При этом доходит до анекдотизма, когда сторонника работы с МВФ, сменяет противник работы с МВФ, которого через 28 дней меняет человек не знающий, как он относится к МВФ. 
Региональные элиты поняв слабость центральной власти начинают по кусочкам отрывать правительственную власть - Ахметов - министерство энергетики, одесские  откупили минздрав, ректоры проталкивают "своего" министра  ну и т.д. 
Страна живет в состоянии эпидемии, экономического кризиса и развала управляемости с отсутствием элементарного понимания путей выхода из этой ситуации у руководителей государства. 
Судя по экономическим показателям, запаса прочности страны хватит до октября-ноября, а далее нас ждут все "прелести" "идеального кризиса".

И самое главное - у всего этого хаоса есть фамилия, имя и отчество и осознать это должен именно 

Владимир Александрович Зеленский. 

 

Еще есть время уйти. Тихо и спокойно. Не дожидаясь апокалиптического "... времени больше не будет".

Источник
 

Невеликий екскурс про мости на шляху з Криму,
через які майже парадним строєм зайшли окупаційні війська Росії.

1. Чонгарській міст. Точніше, він здвоєний. Навкруги солоний Сиваш та болота. Не підірваний.

2. Арабатська стрілка. Міст через протоку Тонка. Якщо точніше - мостів два, один за одним. По боках протока з течією, багато озер та солончаків. Частково підірваний Віталієм Скакуном ціною свого життя в перші години вторгнення.

3. Напрямок з Перекопу. Міст біля Чаплинки. Не підірваний.

4.Чорна долина. Недалеко від Чаплинки. Напрямок на Нову Каховку. Не підірвано. І ще міст в районі Чаплинки. Не підірвано.

5. Перед селом Цукури. Напрямок на Нову Каховку. Не підірвано.

6.Село Цукури. Міст через ПКК (північно кримський канал). Напрямок на Нову Каховку. Не підірвано

7. Ще один міст через ПКК зі сторони Таврійська. Фотки ще старого моста, а за 2 місяця до вторгнення у рамках "Вликого будівництва" його реконструювали - побудували новий.

8. Околиці Каланчака. Напрямок на Херсон. Не підірвано. Оті усі блакитні жилки на мапі - то "вади", невеликі відводні канали для зрошення. Від 2 до 5 метрі завширки.

9. Околиці Каланчака. Міст на дорозі через відвідний канал. Не підірвано. Відмічено міст через основне русло ПКК, який потім чомусь підірвала русня.

10. Околиці Каланчака. Два різних мости. Невеликих, але вони є. Не підірвано.

Без уваги лишаю купу дрібних переїїздів-мостів. На шляху вздовж ПКК їх ще з десяток, певно. Вони зазвичай 2-3 м завширшки, але глибиною до 5 м. Хто схоче, може відкрити карту та все побачити. Ще раз - усі блакитні жилки на мапі - то рукави каналу.
Уся ірігаційна система могла виступити у ролі багатосмугової пасивної лінії оборони. Про це в наших краях не знає тільки лінивий. Це, фактично, розбір ОДНОГО каналу. А є ще інший канал, магістральний. Він перерізає шляхи з Генічеська. Але то вже інша історія.

 

Те, кто помнит мои комментарии по поводу прогнозов и высказываний всяких "арестовичов", что экономика и/или армия паРаШи завалится типа через "две недели", помнят, что я опровергал эту всю болтовню. Но многие из друзей/знакомых прикладывали к распространению этих пропагадистских вбросов чудовищные усилилия. Примерно, как толпа демонстрантов на параде в 197х-м году, которая кричала "Ура!" на каждую фразу диктора "Да здравствует...". Я же каждый раз всегда повторял: "...у их системы чудовищный запас прочности". И к этой прочности, как ни странно, а также нашей относительной слабости, максимум усилий приложил и каждый отдельно взятый (украинец) (гражданин) <зачёркнуто по-очереди!> житель Украины.
Тогда было одно слабое место у системы - люди. Средний нешрокий чиновник туп и узколоб и была надежда, что они развалят систему сами. Надежда не оправдалась: систему спасли люди и страх. К сожалению, в оркостане набралось около 10 топчиновников, ум, мудрость и воля которых вытянули всё это. Они все идентифицированы и изучены, уверен, что они даже на карандаше у наших и не только наших спецслужб. Так же я уверен, что их охраняют, в том числе от самих себя. Они не выедут за границу ни при каком раскладе и они понимают, что заявление "по собственному" для них будет означать прыжок в окно "от нервного перенапряжения", предварительно зарезав всю свою семью до 7-го колена. Так же как я уверен, что когда они свою роль полностью отыграют, они не останутся в живых. Если случится невероятное и оркостан не развалится, то их убьют, так как они знают слабые места системы и много секретов, а если оркостан развалится, то их линчуют как приспешников ВВХ. И главное, по их выражению лиц понятно, что они осознают свою судьбу.

Сказать, что 15 тысяч (примерно) человек их непосредственных подчинённых, которые были на экономическом фронте целых полгода с начала полномасштабной войны, но сделали недостаточно, нельзя. Я не думаю, что в истории цивилизации когда-либо ещё мобилизовывался такой интеллектуальный, политический, медийный и экономический потенциал для проведения деструктивных операций. И не только против Украины, а ещё и практически против всего мира. А правильное понимание масштабов того, что происходило и происходит у них сейчас, должно заставлять офигивать думающих и понимающих людей, даже тех, что не видели всю эту картину сверху.

Итак, пока они делали всё правильно, раз оркостан устоял. Да, экономика в руинах, да она будет умирать, но ещё долго, раз она до сих пор работает. Пока она будет существовать, будут гибнуть их военные и гражданские, но вот когда она перестанет работать и существовать, мир увидет гражданскую войну с резнёй, которой не видела вся история цивилизации. Тогда (если доживём) я выдохну, соберу своих оставшихся друзей, профинансирую часть очень большой и сумасшедшей пьянки и мы вместе будем наблюдать, как крысы будут сами себя жрать и убивать друг друга, если не десятками тысяч, то тысячами точно.

Что их система сделала неправильно:
- они непосредственно выгнали из оркостана от нескольких десятков до нескольких сотен компаний.
- создали условия, при котором компании некоторые сами уходили, а на некоторые оказывалось давление со стороны регуляторов, госструктур и международных организаций.
- правильно рассчитали критические моменты в году и херачили именно в них. Уже спустя полгода после ввода критических санкций, я прочитал признание, на которое мало кто обратил внимание, но я сохранил эту цитату. Вот она:
«В чем состоял основной риск? Понятно, что у любой системы есть определённый предел ресурса управляемости, после чего начинаются процессы, когда система управления начинает действовать исключительно реактивно и, если процессы хаоса продолжают нарастать, то система может пойти вразнос», — фраза одного из их экономистов Андрея Белоусова
Это был один из моментов, когда казалось, что всё посыпалось. Но нет.

Ближе к концу лета они поняли, что с наскока не получилось и надо из режима спринта переходить в режим марафона. И тут народ начал откалыватсья. Все устали, некоторые перестали верить заявлениям своих пропагандистов, что Украину можно завалить, некоторые отошли от первоначального шока и начали устраивать свою жизнь. И из тех образых 15 тысяч в пике, их экономический фронт сжался до небольшого числа участников: примерно до 500 - 1000 самых упоротых.

Но эти упоротые поднаторели за это время, обзавелись связями, влиянием, инструментарием, некоторые получили доступ к внешним ресурсам (политическим, финансовым, управленческим, медийным) и главное, что нарисовалась стратегия, которую начала реализовывать большая половина причастных к управлению ситуацией.

Эта стартегия имеет две составляющих:
1. Удар по простому быдлу. Эта составляющая ожидаемо будет влиять на два фактора:
- понятно, что голодное быдло, даже очень голодное быдло не пойдёт свергать ВВХ, так как в паРаШе (да уже и у нас просматривается) работала и будет работать важная часть рабской психологии "царь хороший, бояре плохие". Это значит, что накопленное недовольство будет выплескиваться локально, против разных "местных" элит. И если ВВХ по большому счёту, сидя в своем Кремле, насрать на плебес, то локальные князьки всё-таки сцут. И это очень важно, так как бунты могут быть и они будут, но пока локальные, на ихнем "поле". А вот недовольство, направленное к ВВХ со стороны элит, как раз и может расшатать эту недострану. И когда некоторые говорят, что народ будет голодать, но ВВХ не свалит - это "святая" правда.
- второй удар ещё более стратегический. Я не буду углубляться в экономику капитализма, тем более я её в вышке по блату "пропустил", но есть аксиома, что основой экономики любой страны лежит конечный спрос. Да, паРаШа пыталась строить социализм как у сканиднавских стран или некоторых стран персидского залива, полностью игнорируя законы рынка, а продавая направо и налево ресурсы и за счёт этого наполняя бюджет, но всё равно, конечный спрос очень сильно влиял на экономику и был в том числе в цепочке денежных потоков. Если народ нищает, то он начинает меньше покупать, а если он начинает меньше покупать, то доходность производств и всех дальнейших цепочек распределения бабла падает. А если экономика перестает эффективно работать из-за падения спроса, то выплаты зарплат падают и это запускает новую/следующую ветку стагнирования экономики. А ещё санкции, а ещё падение спроса и цены на углеводороды, а ещё инфляция. И в паРаШес по чуть-чуть начинается смертельная спираль. Когда прошел "военный" год и иностранные компании посмотрели на картинку с высоты птичьего полета, они "охренели" и стали уходить, ибо даже им стало понятно, что будет дальше.
И я, как человек, любящий по возможности работать системно, получаю эстетическое удовольствие от каждого юнита информации, который складывается в большую мозаику и на которой уже чётко можно угадать слово из 6 букв, которое начинается на пиз-, а заканчивается на -дец. Но при полном понимании неотвратимости краха, я отчётливо понимаю, в отличие от многих, что это вероятнее всего будет не завтра и не послезавтра. Мы готовимся к марафону, финиш есть где-то там, но мы не на стадионе и мы его не видим.
Отдельно напишу, что в какой-то момент времени российской трупы солдатни дали толчёк ихней экономике. Это лишний раз подтверждает людоедскую суть их режима. С осени начали выплачиваться гробовые и их было много. Чудовищно много, это на три месяца хорошо толкнуло внутренний спрос. Правда и инфляцию толкнуло. Но, судя по всему, выплат уже стало меньше, что показывает дисбаланс экономики, а рост долгов перед бюджетниками показывает, что с деньгами всё плохо. Так же, вливание в ВПК тоже немного подстегнули. Сначала это могло нас напугать, а потом - тьху ты, так как эти вещи имели краткосрочный эффект.
Если мы посмотрим на структуру потребления, то мы также увидим интересную штуку: около не менее 250 тысяч, а по некоторым оценкам до полмилиона человек (вояки) активного (по возрасту) экономического населения гниёт в окопах или стали инвалидами в тылу на шее государства или, скорее, своих семей. До 2 млн. человек экономически активного населения выехали. Что бы не говорили их чиновники, а 2 млн. рабочих мест с зарплатой выше среднего сокращено, а следовательно, и сбор подоходного налога, сбор НДС, покупательных инвестиций в основные и вторичные фонды сократились до условного нуля, фондовый рынок перестал приносить пассивный доход в том размере, что был еще в 2021 году. Рождаемость падает. Казна пустеет. Это всё очень хорошо, паРаШа летит на паровозе навстречу стенке.
2. Работа по элитам. И тут мы говорим не по топ100, не по топ1000, а по условным 100 тысячам людей, которые принимают решение каждый на государственной и квазигосударственной службе, а так же в компаниях и финучреждениях. По ним идёт работа как в общем, так и по каждому в отдельности. Да, они в страхе, да они ещё не выступают, но они уже давно нелояльны. Ещё через какое-то время это станет сухим сеном, если не порохом. Каждый день генерируются поводы, которые могут стать той самой искрой. И мы не просто ждём, мы их трахаем каждый день и каждый день работаем над своими ИПСО (в основном через соцсети), которые помогут это всё взорвать. К счастью, "настоящий трест может лопнуть только изнутри" и иногда настоящие новости могут быть ещё круче, чем украинское ИПСО по воздействию на раша-элиту. И последняя выставленная запись "отого" телефонного звонка (который и толкнул написать вот это всё) лишний раз обнадёживает, что там где-то уже всё на подходе к пределу.
Вот на чём сейчас сфокусирована ощутимая часть экономического фронта со стороны условного "запада".
А теперь вопрос КОГДА?
Его задают все и всегда. У меня есть ответ: Не спрашивай "КОГДА", а спрашивай себя "что я сделал сегодня, чтобы ЭТО наступило быстрее?". Я этот вопрос-ответ себе озвучил в 1979-м! Никто не может предсказать крах монстра. Они всегда падали ВДРУГ. Если кто-то говорит, что "я же предсказал!", это можно запросто списывать на случайность. РаШа упадёт, и скорее раньше, чем позже. Надо смотреть на то, когда они вспоткнутся и сделать так, чтобы они упали на бетон, а не на соломку, подстеленную разными Венгриями, Сербиями и/или не дай бог, очередной раз, Украинской властью. Всем надо набраться терпения. И всем надо херачить! Всех обнимаю!

Журналісти «Схем» виявили, що «Мотор-Січ» роками співпрацювала з іранськими підсанкційними фірмами.
Компанія продавала Ірану товари подвійного використання. А саме – авіаційні двигуни АІ-9 та ТВ3-117.
Такі моделі встановлюють, зокрема, на гелікоптери Ка-52, що використовує росія у війні проти України.
З фірмою, яка була залучена до розробки шахідів, також проводилася співпраця.
Документи із відповідними доказами знайшли правоохоронці в кабінеті експрезидента «Мотор-Січі» Богуслаєва.

«У нас є всі можливості й всі шанси розгромити росію на полі бою»
12:20 — 24 березня 2023
Ольга БЕСПЕРСТОВА, «ФАКТЫ»

За цей жахливий рік після початку вторгнення рашистів ми почули безліч прогнозів щодо термінів завершення війни та сценаріїв розвитку подій на фронті. У кожного експерта й аналітика (я зараз не про персонажів типу Арестовича) свій погляд на те, що відбувається, свої аргументи та версії. Однак перш за все нас цікавить думка тих, хто особисто знає, що таке планувати великі військові операції й відповідати за їх реалізацію, знає правду про помилки та досягнення, про справжній стан ворожої й нашої армії.

У розмові з начальником Генерального штабу — головнокомандувачем Збройних Сил України у 2014−2019 роках, а зараз провідним науковим співробітником науково-дослідного інституту ЗСУ генералом Віктором Муженком, якого дуже поважають військові, ми торкнулися багатьох тем — від (не)підготовки країни до війни до довгоочікуваного контрнаступу ЗСУ. Ми розмовляли 15 березня. «Це моє перше інтерв’ю за рік. Не зміг відмовити «ФАКТАМ», — сказав генерал на початку бесіди.

— Вікторе Миколайовичу, останнім часом тільки що не з праски лунає, що ми на порозі подій, які можуть переламати хід війни. Всі чекають майбутнього контрнаступу ЗСУ. Яка зараз загальна ситуація на фронті?

— На фронті стратегічна оборона на південно-східному напрямку від Куп’янська до Донецька, Мар’їнки, Бахмута, Горлівки, Вугледара, далі на Запоріжжя, Василівку через Пологи та Гуляйполе і по Дніпру до гирла. Крім того, ми тримаємо під контролем угруповання російських військ на Брянському, Курському, Бєлгородському, Воронезькому напрямках. Плюс певні дії, які відбуваються на нашому північному кордоні — на території республіки білорусь, де здійснюється підготовка російських формувань і збройних сил білорусі. Така загальна картина.

— Щодо білорусі, ЗМІ вже називають цю країну «білоруським військовим округом росії». Ми постійно чуємо, що їхні військові готові воювати. Як це вплине на перебіг подій?

— Станом на сьогодні малоймовірна активізація дій на північному напрямку. По-перше, не дозволяють погодні умови, бо місцевість там болотиста й непрохідна. По-друге, немає відповідних ознак якихось серйозних угрупувань. По-третє, я вважаю, що політичне й військове керівництво білорусі не готове до вступу у війну на боці російської федерації. Поки вони намагаються пропетляти будь-яким способом. Так, їхню територію використовують, білоруси допомагають росіянам озброєнням, військовою технікою, боєприпасами, шиють для них якусь форму тощо.

Зрозуміло, що продовжуватиметься перебування російських літаків на білоруських аеродромах, що будуть постійні злети носіїв «Кинджалів» і всі інші дії, які ми спостерігаємо вже протягом року. Але безпосередньої участі в боях поки немає.

    Читайте також: «На місці російських воєначальників я б в жодному разі ніякого результату їхньому керівництву не гарантував», — Михайло Забродський

— В чиїх руках сьогодні ініціатива на фронті?

— Зараз настав період, який нагадує події 1943 року, якщо подивитися історію Другої світової війни. Зрозуміло, що всі хочуть знати, коли наступить переломний момент і на чию користь він буде. Тобто наскільки у росіян достатньо сил і засобів для того, щоб провести якийсь потужний наступ (поки не будемо вести мову, якого рівня — оперативного чи стратегічного) і наскільки й в які терміни Україна зможе здійснити контрнаступ для звільнення своїх територій. Хоча б частково.

Я не зовсім розділяю поверхове ставлення до російських спроможностей — ніби вони повністю вичерпали свій потенціал. Вважаю, що там ще є певний ресурс. Виникає питання: коли він буде накопичений до тієї міри, щоб реалізувати якусь більш-менш значущу операцію, яка їм конче потрібна на фоні поразок і неспроможності за рік продемонструвати свої навіть тактичні перемоги?

Дивіться. За даними, які циркулюють в засобах масової інформації, вони мобілізували 526 тисяч осіб. Сьогодні загальна чисельність угруповань, які знаходяться вздовж кордонів плюс на південному сході й на півдні України, становить близько 350−400 тисяч. 526 мінус 350−400 — отримуємо десь 120−170 тисяч мобілізованих, які поки не проглядаються у складі цих угруповань. Де вони? Можливо, проходять або завершують підготовку в навчальних центрах. Якщо вони почали її з моменту мобілізації, то вона триває вже понад п’ять місяців. Цими достатньо підготовленими бійцями можна доукомплектувати військові частини й провести бойове злагодження для створення певних угруповань. Це перше.

Друге. Восени там призвали 120 тисяч строковиків. 1 листопада Шойгу заявив, що всі вони підуть тільки в навчальні центри. Тобто їх також готують. Чи включать цих строковиків у комплектацію бойових військових частин, які планують залучити для відповідних операцій на території України?

Третє. Днями з’явилася інформація, що в росії з 1 квітня планують набрати 400 тисяч контрактників, щоб поповнити армію. Якщо навіть половина з цих строковиків, які проходять підготовку, уклали контракт, маючи певну матеріальну та іншу мотивацію, то додається ще десь 40−50−60 тисяч. Це плюс до тих 120−170 тисяч, які зараз не проглядаються від моменту мобілізації. А ще ж було 130 тисяч призовників весняного періоду, яких не звільнили. Скільки з них можуть бути або вже переведені на контрактну службу, скільки залучено для проходження підготовки в навчальних центрах?

Тепер інше питання. Люди у них, можливо, є, а от техніки та зброї не вистачає. Фахівці Українського інституту майбутнього нещодавно зробили висновки щодо можливостей їхньої оборонної промисловості. Наприклад, за день росія здатна відновлювати або виготовляти десять танків, тобто в місяць — триста. Відколи у росіян з’явилися такі промислові можливості? На ці запитання мають дати відповіді розвідка плюс наші партнери. Скільки ми знищуємо танків за місяць? Точно не триста. Хай навіть сто. Де ще двісті? Значить, їх десь акумулюють і готують до укомплектування військових частин.

Тобто треба реально оцінити потенціал росіян щодо збільшення наявного парку озброєння й військової техніки та створення нових військових частин і угруповань, які можуть виконати певні завдання.

Далі. У грудні пройшла воєнна колегія міністерства оборони російської федерації, де заявили про плани до 2026 року сформувати ще 20 нових дивізій. Хоча думаю, що ця заява була зроблена вже по факту формування (можливо, з літа — початку осені). Навіть не беремо створення нових. Вони сказали, що три нові дивізії та решта будуть розгортатися на базі певних військових частин. З них сім — на базі чинних бригад. Тобто бригади мають бути розширені до дивізій. Таким чином, може бути додатково переформовано близько 8−10 таких дивізій, які потім увійдуть до складу відповідного бойового комплекту.

    Читайте також: «Пригожин формує у ПВК „Вагнер“ бригади, які в годину „Ч“ будуть готові до рішучих дій усередині росії», — Володимир Осєчкін

У них 12 армій. З них приблизно половина вже мають у своєму складі дивізії, навіть по дві. Наприклад, 1-ша танкова армія — чотири дивізії, з них три танкових. До речі, вона зараз слабо проглядається на нашому південному сході. Крім 2-ї мотострілецької дивізії.

Тобто до чого я веду? Що потенційно у них може бути варіант створення таких угруповань. Тоді виникає питання: які вони можуть поставити перед собою завдання? Їм потрібні завдання рівня стратегічної операції для того, щоб підняти й рівень ура-патріотизму, і рівень підтримки російського суспільства (хоча ця підтримка не набагато впала з початку агресії). Щоб посилити «гордість» за свою країну, за армію та за дії влади, потрібні певні перемоги. І не тактичного характеру — захвату Бахмуту або Вугледару, а масштабнішого. Таким варіантом може бути, наприклад, удар північно-західніше або північно-східніше Харкова. Чому? Зараз поясню.

Цього року вони святкуватимуть 80-річчя Курської битви. Тоді це був корінний перелом у східній кампанії Другої світової війни щонайменше, якщо не взагалі всієї війни. Ця битва тривала з 5 по 23 липня 1943 року, після чого відбувся наступ радянської армії і як наслідок її вихід по рубежу річки Дніпро. А 23 серпня був звільнений Харків.

До речі, все це відбувалось на території, де й зараз точаться або можуть бути бої. Ця місцевість не дуже змінилася з того часу, за виключенням, можливо, появи інфраструктурних об’єктів.

Враховуючи російський символізм, їхні ідеологеми «деды воевали», «можем повторить», можуть існувати плани, які якраз вкладаються в таку ідеологічну обгортку. От така ситуація виникає.

— Ще ж буде сакральне 9 травня.

— Думаю, що цього року нічого особливого не відбудеться. Основних подій, якщо існує такий задум у росіян, слід очікувати десь влітку-восени поточного року. Весною, ймовірно, будуть продовжуватись бойові дії на південному сході: Куп’янськ — Оскіл — Лиман — Авдіївка — Вугледар. І це те, що може створити умови для подальшої ескалації.

Щодо того анонсованого ними зимового наступу, напевно, він був приурочений до 80-річчя Сталінградської битви, яка закінчилася 2 лютого 1942 року. У Волгограді планували масштабні святкування. Можливо, якийсь парад. Але він став пшиком — залучили курсантів якихось воєнізованих вишів та студентів технікумів і коледжів. Загалом все звелося до виступу путіна та патріотичного концерту.

Не вийшло те, що планували, тому що не було здобутків на фронті. І Бахмут до того часу не взяли під контроль та ще й провели провальну атаку на Вугледарському напрямку, яка призвела до розгрому їхнього угруповання. Її вже назвали наймасовішою танковою битвою російсько-української війни.

Але я вважаю, що це не той наступ, який мав відбутися, і не ті сили й засоби, які могли бути залучені. Якщо дійсно це все, що росія змогла продемонструвати (якийсь рух з примарною перспективою), це говорить про те, що вона взагалі перестала існувати як держава з певними мілітаристськими потугами. На мою думку, це був, можливо, елемент введення нас в оману — показати здобутки, не досягши якогось оперативного, вже не кажу стратегічного, успіху. Сунь Цзи сказав: «Якщо ти хочеш перемогти противника, ти маєш показати свою слабкість».

— Росіяни теж роблять висновки й працюють над помилками. Як оцінюєте стан їхньої армії зараз? Як вона змінилася за цей рік? В чому вони мають прогрес? Їхні керівники ж не дурні, як нам дуже хочеться думати.

— Згоден. Спочатку про їхніх командувачів. Командувачем об'єднаного угрупування російських військ, тобто взагалі всієї операції в Україні, призначений начальник генерального штабу російської федерації генерал Герасимов. Північним і західним угрупованнями керує командувач сухопутних військ генерал армії Салюков. Командувач повітряно-космічних сил генерал Суровікін, який керував операцією на південному сході, так і залишився на цьому напрямку, а на півдні — генерал-полковник Кім.

Ця четвірка ще досі не показала свої спроможності. Думаю, що для керівників такого рівня ані Бахмут, ані Вугледар не є показниками. Це операція тактичного, максимум оперативного масштабу. Це не є їхній масштаб і їхнє бачення розвитку ситуації. У них є достатній досвід, в тому числі стратегічного планування й бойового застосування (лише Салюков не брав безпосередньої участі в афганській, чеченській та інших війнах; принаймні я не знайшов про це згадок в його офіційній біографії). Тому думаю, що масштаб їхніх дій може бути набагато більшим. Питання, повторю, чи є у них для цього ресурси. Гіпотетично вони можуть бути. А щоб чітко розуміти, який масштаб цих ресурсів, треба мати конкретні вихідні дані для їх розрахунків. У мене їх зараз немає, є тільки інформація з відкритих джерел і та інформація, якою можу користуватися.

    Читайте також: «Росіяни ще навіть не показали всього, на що реально здатні», — Роман Костенко

— На початку вторгнення весь світ побачив, наскільки відрізняється підхід росіян до ведення бойових дій від українського. У них він так і залишився радянським. Чи пристосувалися рашисти до нашої тактики?

— На стратегічному рівні вони неправильно оцінили ситуацію, спроможності Збройних Сил та й взагалі держави та настрої у суспільстві. Була зневага до України, до нашої армії як не здатної до дій стратегічного характеру. Але за рік війни, хочемо ми цього чи ні, вони почали змінюватися. Наприклад, тактика застосування. Спочатку вони заходили колонами, а зараз використовують підрозділи згідно з вимогами бойових статутів, в які теж вносять певні зміни.

Війна — це процес і самонавчання, і постійного аналізу, і відповідних висновків, і зміни підходів. Це стосується і нас, тому що у нас же теж не було досвіду ведення такого масштабного конфлікту.

Якщо у 2014−2015 роках ще відбувалися якісь маневрові дії, тобто наступи, переміщення, блокування тощо, то вже з другої половини 2015 року й до 24 лютого 2022-го їх практично не було. Тобто ми звикли до статики — до оборонних боїв. Щодо оборони, українська армія показує просто суперрезультати в плані утримання відповідних об’єктів, вузлів, рубежів, в тому числі населених пунктів.

Дивіться. Дев’ять місяців росіяни ніяк не можуть взяти Бахмут, невелике, за загальними мірками, містечко, і навіть продемонструвати там всю свою потугу. Тому й був залучений «Вагнер», який практично повністю утилізований. Принаймні те угруповання, яке там було створене.

Йдемо далі. Лінія Авдіївка — Слов'янськ — Краматорськ — Донецьк — Мар'їнка за весь цей час нікуди не зрушилась. Вона стоїть з 2014 року. Були тільки зміни на півдні регіону, але на тому напрямку є певні проблеми через перешийки.

— Чому ворог так швидко зайшов на південь країни?

— У мене теж є таке запитання. Розповім на цю тему наступне.

У 2017 році ми провели стратегічну командно-штабну гру, де розігрували сценарії можливої повномасштабної агресії російської федерації й моделювали відповідні дії. Ми не помилилися у своїх прогнозах, але дещо іншою моделювалась ситуація на півдні.

24 лютого я прибув на головний пункт управління. Десь ближче до обіду вже стало відомо про всі напрямки вторгнення російських військ. Вони збіглися з тими прогнозами та оцінками, які ми зробили під час розробки тієї командно-штабної гри. Ми їх зупинили на тих ділянках, на яких зупиняли при моделюванні відповідних бойових дій.

Після тієї гри ми зрозуміли, скільки у нас не вистачало військових частин рівня бригад і на яких напрямках, скільки ще треба додаткового озброєння, чим необхідно посилити відповідні угруповання.

    Читайте також: Віктор Муженко: «Наш народ мудрий, але інколи помиляється, на жаль. Найголовніше, щоб він засвоював пройдені уроки»

— Тобто це була готова калька дій?

— Так. Ми розуміли дії росіян. Навіть за чисельністю угруповання, яке могло зайти в Україну. На тій грі ми оцінили кількість у 176−180 тисяч. Приблизно стільки зайшло й 24 лютого.

Результати моделювання наших дій були покладені в основу стратегічного замислу застосування Збройних Сил, який був відпрацьований у 2018 році.

Але щодо півдня, ми не передбачали, що росіяни можуть зайти через перешийки. Під час гри розглядали варіант, що вони можуть прорватися на південному фланзі, тобто між Маріуполем і Волновахою і вийти в район Мелітополя. Для відбиття можливого вторгнення був передбачений рубіж по річці Молочній. А сталося зовсім інакше. Якраз вся загроза була саме з півдня та з заходу на схід вздовж узбережжя Азовського моря.

Чому так трапилося? До речі, за цим фактом ДБР порушило кримінальну справу. 20 лютого цього року я був на допиті. До того в допитах була пауза тривалістю в рік. Але допити — це тема для окремої розмови.

— Вибачте, але яке ви маєте відношення до трагічних подій на півдні?

— Мене дуже здивувало, що я одним з перших зі Збройних Сил був викликаний. Одне з питань до мене було, чи існували певні плани й чому так трапилося. Плани існували. А що трапилося, треба розібратися.

— Яким для вас був ранок 24 лютого?

— Все почалося з дзвінка. Десь пів на шосту зателефонував брат. Я сказав дружині: «Напевно, щось трапилося». Брат запитав: «У вас все нормально? У нас тут вибухи». Він живе на Виноградарі. Я вибухів не чув. Одразу увімкнув телевізор, а там виступав путін. Єдине, що сказав: «Це війна». Поголився, одягнув форму, викликав машину і поїхав в Генеральний штаб. О 7:45 зайшов туди.

Напередодні прогнозував: якщо щось не відбудеться до кінця лютого — початку березня, то наступна фаза буде в травні. Мабуть, так би й було, якби ФСБ не умовила путіна на проведення цієї спеціальної військової операції. Можливо, вони хотіли скоріше виправдати ті чотири мільярди, які їм давали на підрив ситуації всередині України, яких потім недорахувалися, коли почали перевіряти.

Напевно, з подачі ФСБ і стався такий хід незрозумілих колон і окупанти очікували на приємну зустріч з квітами та триколорами. Але вони дуже прорахувалися й отримали зовсім не те. Думаю, якби планувалася чисто військова операція, вона була б іншою.

— 24 лютого Залужний оприлюднив фото — ви разом працюєте над картами в Генштабі. «Вдячний за підтримку і безцінний досвід своєму попереднику генералу Армії Віктору Муженку», — написав він. Свідки розповідали, що спочатку там був хаос.

— Коли я прибув до Генерального штабу, трохи здивувався, побачивши, як люди переміщуються між кабінетами. Не зрозумів, чому це так. Інформація про вторгнення надходила, хто-хто, а Генеральний штаб мав бути чітко готовим до всіх варіантів і розуміти, хто, як і де діє.

Ми тоді розглядали різні пропозиції: які здійснити маневри, де посилити якесь угруповання, а звідки позбирати на інші ділянки, де знайти сили й засоби, щоб прикрити Київський та Чернігівський напрямки. Коли я почув пропозицію, що нам всім потрібно відійти на правий берег Дніпра (це було запропоновано на пункті управління — не в приватній розмові, а в присутності військовослужбовців, які там знаходились), а лівий залишити, зі мною ледве правець не стався. Як так — ми на третій-п'ятий день війни вже передбачаємо такий відхід? Це те, чого добивається путін. Які були б наслідки, якби ми спробували відвести війська? Взагалі важко навіть спрогнозувати.

До чого я веду? Не було готових рішень. Деякі й не могли бути готові. А якісь основні заготовки мали б бути. Тим більше, що на початку лютого пройшли навчання «Заметіль-2022», які дали свій позитив. Але не такий, як би хотілося. Однак, слава Богу, відбулося так, як відбулося.

Ще момент. Запитав декого: «Як трапилося, що російський десант висадився в аеропорту Гостомеля?» Відповіді не було. Тоді було ухвалено рішення завдати удару авіацією, потім — артилерією, а далі заблокувати та знищити ворога.

«А де засоби протиповітряної оборони, які мали стояти вздовж узбережжя Київського моря з однієї сторони в постійному режимі чергування? Вони ж були там, а інші б виходили при загрозі?» Бо знав, що був створений так званий «шилочний дивізіон» протиповітряної оборони («Шилка» — це зенітна самохідна установка радянського виробництва ЗСУ 23−4), який стояв по лівому берегу водосховища (Київське море шириною до 20 кілометрів — з одного берега засоби ППО його не перекривали).

— Відповідь є?

— Не знаю. Це ж було передбачено цими замислами. До 2019 року там завжди проводили перевірки та тренування. Коли їх зняли? Чому їх не було? Як готували? Дуже багато запитань.

— В перші дні все реально висіло на волоску.

— Ті дні були дійсно знакові. Ми втрималися завдяки лідерству, самостійності й ініціативності командирів низової ланки — рот, батальйонів до комбригів включно, а в деякі моменти й волі командирів вищої ланки. Мабуть, це був результат підготовки й нашого досвіду з 2014 по 2022 рік, коли ми тактичну ініціативу віддавали командирам. Події перших днів я б охарактеризував як стратегічно-оборонну операцію Збройних Сил, яка відбулася у формі тактичних дій підрозділів і військових частин. Для військових це зрозуміло.

Ми зупинили цю навалу завдяки патріотизму, самовіддачі, героїзму простих людей і простих військових. На зустріч ворожим колонам виходили беззбройні українці й зупиняли танки. З-за своїх парканів люди кидали пляшки з горючою сумішшю. Опір був майже всюди.

— 11 квітня ви написали у «Фейсбуці»: «Щоб досягнути успіху на війні, іноді треба ризикувати, сприймати та втілювати в рішення радикальні пропозиції. Якщо боятися брати на себе відповідальність або перекладати її на нижчі ланки управління, то на стратегічному рівні на когось завжди чекатиме поразка і в рази більша відповідальність за наслідки». Чи можемо ми говорити про прорахунки керівництва ЗСУ?

— Не назвав би це прорахунками. Можливо, певною стриманою реакцією на реалізацію перспективних рішень.

— В інтерв’ю «ФАКТАМ» до 30-річчя Збройних Сил у грудні 2021 року ви сказали: «Загроза у нас існує постійно, і для реагування на неї не мають бути якісь ситуативні заходи. Потрібна планова система підготовки держави до оборони. Тільки наявність сильної армії та організованої потужної оборони є фактором стримування для будь-якого агресора. Так має бути». Багато хто з українців обурюється через те, що чинна влада не готувала країну до війни. Люди впевнені, що жертв було б набагато менше, якби пріоритетом для влади була оборона. Та й з народом треба було говорити чесно.

— Не хотілося б, щоб люди думали, що Муженко дав інтерв’ю, бо готується до участі в якомусь політичному проєкті, оскільки починається передвиборча кампанія. Скажу одне: воно мені не потрібно. Тому всі коментарі — згодом.

— Генерал Назаров під час нашої з ним розмови сказав, що у нас героїзм став буденним явищем. Що вас особисто вразило за цей рік?

— Підрив моста в районі Генічеська 24 лютого. Матрос Віталій Скакун ціною власного життя зробив те, що не зробили напередодні, — за певний час не змогли організувати процес перевірки відповідних ліній для підриву цих мостів. Не знаю, чи взагалі була там закладка. З обставинами можна розбиратися та висловлювати різні версії. Але це дійсно героїзм цього хлопця. Однак ми маємо розуміти, що будь-який героїчний вчинок — це наслідок непродуманості певних дій вищим керівництвом.

Ще мене дуже вразили наші льотчики. В перші дні вони вели повітряні бої, коли кількість російських літаків перевищувала нашу у два-три рази. І це не один приклад, це масово було. Коли ми проводили моделювання бойових дій, то розуміли, що авіація буде обмежена через технічну перевагу росіян, що ми можемо програвати у відстежуванні повітряної обстановки, в наведенні тощо. Але на практиці сталося інакше.

Я знав особисто полковника Олександра Оксанченка, який загинув 25 лютого 2022 року у повітряному бою над Києвом. Він відволікав на себе ворожу авіацію, за що посмертно отримав звання Героя України. Колись літав з ним на аеродромі в Озерному. Він навіть дав мені недовго потримати штурвал. Дуже його поважав як людину та як військового. Він вже був пенсіонером, але не міг стояти осторонь, коли ворог вдерся на нашу землю.

Вразило те, що у нас вели повітряні бої старші лейтенанти й капітани, в тому числі перша українська жінка-пілот Наталія Перакова, і достатньо серйозно себе показали. А у росіян, принаймні тих, кого ми збивали, це були майори, підполковники, заступники командирів полків. У них літаки були, а льотчиків не було.

Наші льотчики дуже непогано підготовлені. Під час навчання в Харківському національному університеті Повітряних Сил вони освоювали бойові типи літаків і з 2017 року виходили з вишу з кваліфікацією льотчика третього класу, чого до цього не було.

    Читайте також: Філліп Карбер: «Успіхи України призвели до того, чого ніколи не було в історії»

Ми вже рік майже кожного дня чуємо слова подяки ППО. Скажу, що вони зуміли здійснити відповідні маневри до початку перших ударів і зберегли систему ППО, чим разом з авіацією позбавили росіян навіть надії на панування в повітрі. Це дуже круто. Тут все разом — і героїзм, і майстерність, і професійність, і прогнозування, і передбачення.

У нас більше звертали увагу на підготовку Сил спеціальних операцій, Сухопутних, Десантно-штурмових та інших військ. У мене особисто не було сумнівів ані в ССО, ані в десантниках, ані в підрозділах Механізованих військ, ані в спроможностях взагалі військових частин та підрозділів як організмів. Я був впевнений, що вони зроблять так, як потім все й зробили. Ми думали, що російська армія набагато краща. А виявилося, що це була така повітряна куля, яка миттєво здулася. Вважаю, що наша кадрова армія своє завдання виконала.

Зараз виникає проблема доукомплектування — у ЗСУ йдуть не контрактники, а цивільні люди. Мобілізовані потребують серйозної підготовки. Нам в цьому допомагають партнери. Десятки тисяч осіб проходять підготовку за кордоном. Такого ніколи не було. Це й загальновійськова підготовка, і фахова, і вже навіть на рівні злагодження відповідних підрозділів.

Однак і у нас можливості є. Потрібні досвідчені інструктори. Один може навчити за рік сотні людей. Треба знайти таких інструкторів. Я розумію, що, можливо, хтось з них залучений для виконання бойових завдань. Але ж достатньо тих, хто має досвід ведення бойових дій вже в умовах широкомасштабної агресії.

— Це перша війна, яку можна спостерігати в режимі онлайн. В соцмережах є безліч відео, фото, коментарів. Часто ми раніше за офіційні інформації дізнаємося про те, що сталося.

— Тут є й позитивні моменти, й негативні. Позитив в тому, що в суспільстві формуються надія та впевненість в нашій перемозі, у стійкості й професійності наших бійців. А мінус в тому, що з’являється багато інформації, яка, можливо, чутлива або взагалі не має звучати, що всі, кому не лінь, коментують і напрямки контрнаступу, і кількість особового складу й оперативних угруповань. Хоча деякі дані навмисно озвучують для дезінформації противника. Такий варіант теж передбачається, тому не вся публічна інформація є правдивою.

Але хотів би звернути увагу, що іноді «завдяки» такому аматорському висвітлюванню подій у людей складається враження, що на фронті все нормально, що ми все тримаємо, загроз ніяких немає, що буде контрнаступ і ми вже готові звільняти міста та села. У світовій історії є приклади, коли такий надмірний оптимізм призводив до плачевних результатів.

Як ілюстрація — трагічні події в Харкові під час Другої світової війни. Зараз багато говоримо про це місто, тому що я вважаю, що на тому напрямку можлива якась активізація у літньо-осінній період, може, навіть наприкінці весни.

1942 рік. Відбили наступ німців під москвою, на якихось напрямках йшли наступальні дії. Командувач південно-західного напрямку, а пізніше Південно-Західного фронту, маршал Тимошенко вийшов з ініціативою провести наступальну операцію та звільнити Харків. Ставка дала добро. 12 травня операція почалася, а за тиждень закінчилася повним розгромом угруповання радянської армії. Понад 100 тисяч загиблих, 400 тисяч потрапило в полон. У німців втрати на порядок менше.

Ще один приклад. Арденни, грудень 1944 року, висадка союзників у Нормандії. Всі готувалися святкувати Різдво. Деякі командувачі збиралися поїхати до родин, бо вважали, що у німців вже немає ніякої моці, що вони десь на Південному та на Східному фронті. І тут звідкись з’явилися, за різними оцінками, 20−24−32 німецькі дивізії, які 16 грудня нанесли контрудар. Він ледве не закінчився плачевно для наших союзників. Американський генерал Паттон прийняв ризиковане рішення здійснити контрудар меншими силами, ніж планувалося, й посилити оборону Бастоні — це бельгійське містечко біля Арденн, де були найжорсткіші бої. Завдяки рішучим діям певних воєначальників німців затримали й не дали їм розгорнутися. Ось і приклад лідерства — ризик взяття відповідальності та успіх.

    Читайте також: «Війна для нас закінчиться, коли буде повністю перезавантажений російський режим», — Павло Клімкін

— Путіну конче потрібно затягнути цю війну, щоб накопичити сили. Журналіст Віталій Портніков днями написав: «Нескінченність війни — ключ до існування російського режиму». Як ми маємо діяти, якщо все дійсно затягнеться?

— Ми теж будемо накопичувати техніку та зброю. Треба розуміти, що це гра двостороння. Ми проводимо дії, вони теж.

Максимум, на що вони можуть сподіватися, це на одну операцію стратегічного рівня. Наприклад, завдати удару північніше Харкова, можливо, ближче до Полтави й вийти на Дніпро. Більше вони не зможуть наростити зусилля. У них зараз просто немає таких можливостей. Навіть для реалізації такого задуму, якщо він у них є, і цього не вистачить.

Можливо, буде менший масштаб цієї операції. Наприклад, південно-західніше Харкова — Вовчанськ, Куп’янськ, Ізюм і звідти на Лозову, Запоріжжя, щоб оточити угруповання, яке у нас зараз знаходиться на території Донбасу та Харківщини. Чи достатньо у них сил для цього? Яким чином ми будемо реагувати? Чи є у нас відповідні сили й засоби? Плануючи контрнаступ, ми маємо розуміти, що може бути ризик відповідних контрударів або контрнаступу росіян. Тобто треба себе убезпечити. Це ази.

Крім ударного або контрнаступального угруповання, має бути ще певний комплект військових частин, які прикриють потенційно загрозливі напрямки. Тоді ми можемо вести мову й про контрудар, і про контрнаступ, і про розвиток цього наступу.

— За цей рік армія пройшла надзвичайно важкі випробування. Найстрашніший період для ЗСУ вже закінчився чи він попереду?

— Зараз має вирішиться, буде вся ця підготовка на нашу користь чи, не дай Боже, якийсь рух у бік позитиву для росіян. Вважаю, що у нас є всі можливості та всі шанси розгромити росію на полі бою і не дати їм реалізувати їхні плани.

Розумію, що Вугледар і Бахмут в масштабі можливих їхніх планів взагалі нічого не вирішують. Це питання до того, скільки нам потрібно утримувати Бахмут. Противник зараз упирається в агломерацію, яку він в лоб штурмувати не буде. Він пробував ударити по Вугледару й вийти в тил цьому угрупованню в районі Слов’янськ — Краматорськ — Дружківка — Костянтинівка. Те, що зараз відбувається на лиманському напрямку, теж спроба зайти в тил цьому угрупованню.

Але скільки вони поклали людей в Соледарі й скільки це зайняло часу. І скільки зараз у Бахмуті кладуть людей. Уявляєте, що буде, коли вони підійдуть до агломерації, яку обороняють наші підготовлені війська? Часу, щоб навчити людей бою в місті, у нас було достатньо. І він ще є. Вони розуміють, куди упираються і які втрати можуть понести. Для них це просто повне фіаско. А от удари на охоплення якраз є найзагрозливішими.

Я намагався цю інформацію та не тільки доносити через певні канали в Генштаб. У мене немає прямого зв’язку сьогодні. Тому що свою каденцію на пункті управління я закінчив у другій половині квітня.

    Читайте також: «Російська армія видихнулася, залишилася орда. У нас руки втомляться кулемет тримати», — військовий експерт Роман Світан

— Чому так сталося? Точно знаю, що бойові офіцери дуже раділи, що ви там. Невже нікому не потрібні ваш досвід, ваше знання «матчастини», ваша фаховість?

— Залужний сказав мені особисто, що «це рішення президента, щоб ви залишили пункт управління». Не знаю, президента це рішення чи ще чиєсь. Відповів йому: «Раз так, значить, так». Не знаю, кому я створив незручності. Може, тим, що категорично не сприймав перемовини з ворогом, які тоді вели. Можливо, позбавляв когось певного комфорту прийняття рішень або опосередковано впливав на якісь рішення.

Скажу одне. Ми тепер чуємо багато епітетів типу «легендарний». Думаю, як тільки завершиться ця війна й історики отримують доступ до документів, розпоряджень, журналів бойових дій та змін оперативної обстановки (будемо сподіватися, що їх не знищать), багато цих легенд просто розсиплеться. Це життя. Ми зараз читаємо в книгах Марка Солоніна, який досліджує події Другої світової війни, що, коли відкрили доступ до архівів (і то ще не до всіх), почала вимальовуватися зовсім інша картина. Особливо для тих, хто розуміється на військовій справі або має до неї відношення. Тому дуже обурююсь надмірним оптимізмом декого.

— Нам постійно повторюють: «Ми вже перемогли».

— Потрібно розуміти, які можуть бути загрози та як ми маємо воювати. Ми не можемо зі зневагою ставитися до противника. Він до нас так ставився, і бачите результат. Там зараз повністю змінили свої погляди. Вже говорять про те, що українська армія краще підготовлена та дуже професійна. Навіть їхні пропагандисти тепер обережні у своїх оцінках.

До речі, читав спогади одного командарма про Харківську операцію 1942 року. Одного дня їх викликали на пункт управління Південно-Західного фронту для того, щоб щось уточнити, поставити завдання, обговорити нюанси цієї операції. Він написав: «Я був вражений рівнем того оптимізму, який панував на цьому командному пункті. У нас на місці такого оптимізму не було».

Не дай Боже, щоб стався розрив між розумінням тих, хто знаходиться безпосередньо на полі бою, і тих, хто керує цим процесом з Києва. Я неодноразово підкреслював: з вікна Генерального штабу реальну картину не побачите. Треба бувати у військах. Коли є єдиний механізм, єдине розуміння, єдиний порив керівника й підлеглих, тоді буде успіх і буде Перемога. Якщо все розбалансовано, буде важко говорити про Перемогу. Так говорив Сунь Цзи.

(Другу частину інтерв’ю з Віктором Муженком читайте найближчим часом).

Розумію, що зараз під цим дописом з'являться хейтери та почнуть волати і лаятися, але це не змінить фактаж та не допоможе Україні. Хай хоч хто-небудь покаже мені в тексті хоч слово брехні. Тож читайте та думайте. Тут викладено ще й не всю аналітику.

На засіданні Європейської ради Зеленський назвав п’ять причин затягування війни й віддалення миру.

1. Затягування із постачанням далекобійних ракет для України, що, за словами Зеленського, не дає Україні змоги відкинути позиції окупантів, зокрема, від Херсона, Запоріжжя та інших міст, які постійно обстрілюються російськими далекобійними ракетами.

2. Зволікання в передачі сучасних літаків.

3. Затягування з новими санкційними пакетами Європи.

4. Зволікання з реалізацією української формули миру та організацією «саміту миру».

5. Затягування з інтеграцією України до Європейського Союзу.

По-перше, претензії треба висувати собі. На превеликий жаль ми самі показали світу, що можна так робити та практикувати такі підходи. Не пам'ятаєте? Ок, я нагадаю.

1. Зеленському було б непогано пригадати при кому в Україні було зупинено виробництво далекобійної зброї та розробка нової зброї. Йому треба пригадати, як його міністр оборони Таран, якого саме він подав для призначення до Верховної Ради, провалив держзамовлення ракет та відверто саботував закупівлю снарядів всіх калібрів. Таран був міністром з 4 березня 2020 по 3 листопада 2021 та зірвав виконання Держоборонзамовлення 2020-го та 2021-го років. Так, у 2020-му році Міноборони не використало понад 10 мільярдів гривень державних гарантій на закупівлю озброєння, і ці гроші Мінфін у кінці року передав на... Велике будівництво. Саме завдяки його діям мы залишилися без снарядів та далекобійної зброї на початку війни. Саме Таран ухвалив наказ №330, де прирівняв відкриття вогню по російським військам до адміністративного правопорушення, який було відмінено тільки після публічного скандалу.  За це 4 травня 2022 року, під час війни, його було призначено послом у Словенію.

2. Згідно заяв представників ВПС України для забезпечення охорони повітряного простору Україні "необхідні до п'яти бригад тактичної авіації з одним типом багатоцільового літака західного зразка. Який тип це буде, зараз визначається".  За оцінкою експертів, п'ять бригад тактичної авіації налічують до 200 літаків. Рішення про постачання Києву бойових літаків країнами Заходу вже ухвалено, вважають більшість військових аналітиків. Наразі стоїть питання лише про те, які саме літаки будуть надані ЗСУ. Нам хочеться, щоб це були F-16, але це можуть бути і A-10 Thunderbolt II. А може і обидва типа. Тим більше, що вже йде підготовка українських пілотів та наземного персоналу. Питання лише про місця базування та обслуговування літаків. А цим повинна займатися саме Україна. Наші партнери можуть і передадуть нам літаки, але хто на них буде зараз літати, хто та як буде обслуговувати і де їм сідати та взлітати? Тож на це потрібен час і це Зеленський знає. Чи ні?

3. Санкції... Нагадати хто та коли відновив імпорт з московії електроенергії, а коли весь світ наклав санкції на Лукашенко, то незважаючи на санкції та вимоги наших західних партнерів припинити співпрацю з диктаторським режимом і далі імпортував з Біларусі електроенергію, нафтопродукти та білоруські бітумінозними суміші для Великого будівництва? На мій превеликий жаль, багато хто сьогодні думає так само, як керівництво України ще в лютому 2022 року. Саме тому світ і досі не перерізав остаточно всі зв'язки з Росією та не накладає санкції, наприклад, на російські діаманти тощо. Ми сьогодні пожинаємо те, що посіла влада раніше. Так, це тепер нас хвилює та дратує, але як Україна казала тоді? Тиснути нам треба і далі, але не треба забувати, що ми робили самі раніше.

4. «Саміту миру» не вирішить питання та не закінчить війну. І це треба чесно визнати. Війну з Росією можна закінчити лише військовим шляхом. Інших варіантів не існує. Особисто мене дратує, коли різні західні колишні високопосадовці починають стару пісню про те, що треба Путіну дати хоть щось та, наприклад, забути про Крим. Дратує до люті. Але чи не наша влада розповідала про те, що треба перестати стріляти та про те, що з Путіним можна домовитися. Наприклад у Парижі в 2019 році. Тож і це нам повертається, але в іншій обгортці. Формула миру може працювати, коли всі сторони її реалізують. Росія нічого робити не буде. Окупанти нікуди не підуть згідно "жесту доброї волі". Лише сила та втрати можуть примусити Росії забратися з території України. Зі всієї території України включно з Кримом та Донбасом. Але тиснути треба. Тут я погоджуюсь с президентом України.  І взагалі, сьогодні Захід сам не дуже розуміє, що робити з дикунською Росією, тому головна стратегія - це не дати можливість виграти Росії та програти Україні.

5. Заява Зеленського  про якесь затягування з інтеграцією України до Європейського Союзу виглядає дуже дивним, тому що це претензія до самого себе. Коли він вважає, що Україна все зробила, то нагадує першокласника, який написав диктант та сам собі поставив висший бал, а потім не розуміє чому йому влцпили двійку вказуючи на купу помилок у диктанті. Йому не вдасться випросити прийом до ЕС без виконання умов. Імітація не спрацьовування та не спрацює. 27.06.2014 Україна підписала Угоду про асоціацію між Україною та ЕС. Ця Угода містить ще величезну кількість доповнень та додатків, в яких перераховано все, що нам треба зробити, щоб Україна відповідала всім стандартам ЄС. Сама Угода це 160 сторінок, а от додатки... І все це треба законодавче затвердити. А окрема претензія до України - це системна корупція. Ну, не потрібна Європі країна, в якій під час війни купують яйця по 17 гривен за штуку, яблука по 52 гривні за кілограм, турецькі бронежилети по 1000$ за штуку або польові фляги у 12 разів дорожче ніж вони коштують. До речі, це вже бізнес на крові чи ще ні? Але поки з корупцією не борються, а її толерують та поки в нас корумпована судова система, то шлях до ЄС нам закритий. До себе всі претензії, лише до себе.

Я виклав цю розлогу аналітику, щоб пробудити вас задуматися над тим, що відбувається сьогодні у країні та куди ми йдемо. А також показати головне - на жаль сьогодні у нас і далі імітація та гучні заяви домінують у державній політиці. Але це не конструктивно та безперспективно. І це не наближає нас до Перемоги, у яку я вірю. Моя віра ґрунтується на розумінні, що у нас є ЗСУ та Генштаб з Залужним. Вони переможуть. Та їм треба допомагати на всіх рівнях. І от це головне завдання для влади та народу. А хто та як справляється зі своїм завданням оцінюйте самостійно. Інформацію для роздумів вам надано.

Как устроена IT-инфраструктура «Вагнера», «Фабрики троллей» и «Конкорда»

В начале осени 2022 года неизвестные хакеры получили доступ более чем к 1 млн документов структур Евгения Пригожина. В течение нескольких месяцев группа сохраняла доступ к сети, выкачивая оттуда все самое интересное. Часть файлов из архивов #Wagnerleaks оказалась в распоряжении журналистов изданий Die Welt, Центр «Досье», Insider, Paris Match и Arte.

Вот уже пять лет Центр «Досье» занимается расследованием убийства трех журналистов в ЦАР, которые пытались снять документальный фильм о ЧВК «Вагнера». Нам удалось изучить внутреннее устройство бизнес-империи Пригожина, включающей так называемую «Фабрику троллей» (проект «Лахта»), группу компаний «Конкорд», так называемую ЧВК «Вагнера» и другие бизнес-активности кремлевского повара: школьное питание, строительство, гостиничный бизнес, торговлю шоколадом, медиабизнес, добычу золота, алмазов, нефти и других полезных ископаемых, международный политический консалтинг, мясокомбинат в африканских джунглях, автомойку — и не только.

Многочисленные публикации в СМИ обычно фокусируются на каком-то одном аспекте его многогранной деятельности, хотя в реальности все они органически связаны: раненые бойцы «Вагнера» приходят в себя на базе отдыха в Геленджике, чиновники Минобороны получают скидочные карты в Елисеевский магазин, лахтинские «тролли» заседают в построенном компаниями Пригожина здании и продвигают оттуда услуги ЧВК на международную аудиторию. Сегодня юристы и финансисты рассматривают договоры на концессии в Санкт-Петербурге, а завтра — в Антананариву или Банги. То же самое происходит с выборами: одни и те же политтехнологи отрабатывают заказы в Санкт-Петербурге, Москве, Туле, Киеве, Триполи, Мапуту и Кейптауне. Сотрудников регулярно перекидывают с проекта на проект: те, кто вчера выбирал мебель для квартиры дочери Пригожина, сегодня покупают билеты в Тегеран или Португалию для матери Пригожина Виолетты (в девичестве Хохлова) через московскую турфирму Zelenski Corporate Travel Solutions, а завтра, может быть, будут проводить фильтрационные процедуры в захваченном украинском городе.

Именно из-за такой подвижной структуры санкции против проектов Пригожина плохо работают. Но при всей внешней независимости и рассогласованности действий отдельных частей пригожинскую грибницу объединяют централизованные информационные системы — сегодня мы расскажем о некоторых из них.

Айтишники

Непосредственно в ЧВК «Вагнера» IT-специалистов немного — несколько десятков человек, в основном связисты. Гораздо больше их работает на «Фабрику троллей», фирму «Конкорд» и социальную сеть «ЯRus».

В IT-службе «Фабрики троллей» по состоянию на осень 2021 года работало около 40 человек: менеджеры проектов, по 10 сисадминов, бэкэнд-разработчиков и фронтэнд-разработчиков, пара веб-дизайнеров и тестировщиков.

Зарплаты разработчиков и системных администраторов достаточно скромные — от 60 до 250 тыс. рублей на руки в зависимости от должности. В среднем — по 110 тыс. рублей.

Зарплатная ведомость

Хотя фактически сотрудники «Фабрики троллей» работают в одних и тех же проектах, их оформляют в разные юрлица, преимущественно СМИ — «НовИнфо», «Невские новости», «Экономику сегодня», Федеральное агентство новостей (ФАН), ООО «МАН» и другие.

Кроме «Фабрики троллей», «Вагнера» и «ЯRus» сотрудники IT-отдела «Компании» работают в ресторанах, отелях и на других проектах. Вот как они обозначаются во внутренней переписке:

Автомойка, ВП, Школьное питание, Елисеевский, Армия России, Кейтеринг, Старая таможня, Стрит фуд бар, Ампир, Ривер Палас 1, Ривер Палас 2, Кабинет 1137, Ривер Лаундж 1, Ривер Лаундж 2, РГО Кейтеринг, Теплоход Сочи, Музей шоколада, Складской учет МСК, Шале, АУП Департамент недвижимости, Тек. ремонт, Отель, Комбинаты (Янино, Кленово), Соц. питание Москва, ЦО.

Кстати, они же заботятся и о родственниках Пригожина, включая маму Виолетту Кировну — недавно с нее почти сняли санкции ЕС,   которые были введены в связи с деятельностью Пригожина и группы компаний «Конкорд».

Добавим: не только билеты ей покупают в «Конкорде», но и оплачивают другие расходы, например проводной интернет; вопрос согласовывается на уровне директора департамента IT.

Записка об оплате интернета матери Пригожина

Квалификация

Трудовые биографии айтишников структур Пригожина разнятся. С одной стороны, среди сотрудников встречаются талантливые аспиранты с программ по программированию и бывшие стипендиаты Оксфордского российского фонда, признанного «нежелательным» из-за связей с Михаилом Ходорковским. С ними соседствуют переучившиеся на краткосрочных онлайн-курсах веб-дизайнеров бывшие бухгалтеры из Караганды (что отражается на качестве сверстанных сайтов). Встречаются также люди с опытом военной службы, в том числе в ГРУ.

Как вы относитесь к военной операции?

Многие сотрудники «Фабрики троллей» приезжают в Санкт-Петербург из других городов или стран. Это объясняется многолетним негативным имиджем Пригожина на городском рынке труда.

Всем потенциальным сотрудникам, даже если они будут работать в ресторанах, проводят обязательный двухчасовой допрос на полиграфе «Диана-07». Его цель — выявлять потенциально нелояльных или опасных для Пригожина персонажей. Отсеивают сторонников оппозиции, людей с контактами в СМИ и силовых структурах, наркопотребителей и должников.

Опросник для полиграфа

После начала войны в стандартный набор добавили еще один вопрос — про отношение к «военной операции».

Если у испытуемого обнаруживаются переживания о войне или украинские родственники, его отбраковывает служба безопасности, даже невзирая на одобрение потенциального начальства.

Почти половина айтишников работает вчерную, без трудовой книжки, а официально оформленные сотрудники часто получают 40–60% зарплаты в конвертах, следует из документов бухгалтерии. Между собой сотрудники Пригожина обсуждают, что помимо белой зарплаты в других компаниях «есть то, чего у нас нет и не будет»: гибкое начало рабочего дня, ДМС, премии. Бывшие сотрудники также жалуются на «климат в коллективе» — в частности, взаимные интриги. Неконкурентоспособные условия работы могут объяснять низкий уровень образования среди айтишников структур Пригожина. Квалифицированные специалисты с трудом выдерживают спонтанный микроменеджмент и грубость Пригожина — многие еще до начала войны перебрались в «недружественные» страны.

Возможно, в ближайшие месяцы Пригожин сможет набрать новых, более качественных сотрудников в IT-отделы. Агрессивная пиар-кампания «Вагнера» после начала войны помогла улучшить имидж «Компании»

в глазах молодого поколения студентов IT-специальностей в Санкт-Петербурге. Например, в конце декабря 2022 года Пригожин провел хакатон ЧВК «Вагнера», в котором принимали участие талантливые программисты. Несмотря на критику в соцсетях и СМИ, многие из них не видели в этом ничего плохого. Хакатон был посвящен программированию дронов и использовался для рекрутинга — структуры «Конкорда» активно искали таких специалистов с осени 2021 года, следует из внутренних документов. Вероятно, набор шел не только для войны в Украине, но и для других проектов. Например, сотрудники ЧВК «Вагнера» уже несколько лет используют дроны и квадрокоптеры в Сирии и ЦАР, даже по халатности сожгли один из своих дорогостоящих разведывательных дронов модели «Орлан».

Отчет о потере дрона

Несмотря на санкции, сайт хакатона был размещен на облачном AWS-хостинге от Amazon и был заблокирован только после жалоб активистов.

Помимо IT-специалистов для интернет-проектов «Фабрики троллей» в 2022 году в центральном IT-отделе и главном офисе Пригожина работало более 40 системных администраторов и специалистов по «1С» — бухгалтерской системе учета. Кстати, их зарплаты выше, чем у сотрудников «фабрики». Например, начальница отдела получает на руки не 250, а 400 тыс. рублей, а ее заместительница — 300 тыс. рублей.

Столько специалистов по «1С» нужно Пригожину из-за того, что у него в управлении около 400 различных компаний — подставных юридических лиц и реально действующих предприятий с двойной бухгалтерией (официальной для налоговой и реальной для внутреннего учета).

Например, в 2015 году, после того как Пригожин получил от Минобороны подряд на обслуживание десятков военных городков, удаленный доступ в «1С» в Санкт-Петербурге был предоставлен более чем 360 пользователям из различных региональных подразделений АО «Славянка» и ГУ ЖКХ. Отличить подставные компании от настоящих было почти невозможно.

Чем занимается «Фабрика троллей»

Анализ активности «троллей» в соцсетях показывает, что активнее всего они работают там, где можно без ограничений использовать чужой контент и закупать рекламу по серым схемам.

Вот несколько примеров достаточно невзыскательных проектов «фабрики» в VK.com: новостные проекты — «Акула», «Дерзкий квадрат», «Как тебе такое, Илон Маск», «Полоса», «Трешач», «Фарш», «Склад грязи», «Искусство войны», «Сыворотка правды», «Поребрик-Сити», «ВидеоПитер», по СПб — «Мемный всадник», мультпроекты «Орел (ЧеБе)» и «Спот».

Также в бюджет заложена оплата за публикации и доступ к администрированию сообщества в ВК «Оружие России», за создание контента для проекта «Брови Брежнева».

В документах «фабрики» встречаются упоминания об оплате публикаций, ретвитов и лайков у независимых блогеров-тысячников по политической тематике в Twitter. Например, тут:

• Радио Стыдоба;
• Александр Дедуренко;
• Леонид Дегтярев;
• Митрофан Белов;
• Филипп Масловский;
• Пьяный Твиттер;
• Литература;
• https://twitter.com/vezhlivo;
• ТвДжихад;
• Новости. Как есть.

Отдельной строкой проходит оплата за услуги контент-менеджера для проектов «Актуальная Россия» и «Актуальный мир».

В Telegram «тролли» оплачивали публикации у сторонних Telegram-каналов, например «Медиатехнолог», «Как-то вот так» и «338», платили за репосты в канале «Караульный», покупают места в подборках и рейтингах, закупают услуги накрутки подписчиков.

По оценкам бывших сотрудников, сейчас на «фабрике» работает около 400 сотрудников, из которых более 30 занимаются только написанием комментариев на сайтах СМИ, еще порядка 30 человек пишут комментарии в YouTube. С 2019 года примерно 40 сотрудников направили комментировать публикации еще и в украинских СМИ. Оценочный бюджет на «фабрику» в 2022 году составлял 70–100 млн рублей в месяц без учета «спецзадач».

«Спецзадачи»

«Спецзадачи» — это дополнительные интернет-проекты, связанные с личными интересами Евгения Пригожина. В эту категорию попала, например, организация травли в интернете Любови Соболь, которая активно боролась с коррупцией в организации школьного питания — сфере бизнес-интересов Пригожина. На проект под названием «Соболиная охота» в 2019 году тратили от 700 тыс. до 1,7 млн рублей в месяц — правда, на что конкретно уходили эти деньги, в документах не сообщается.

Сюда же относится оплата информаторов, которые предоставляли структурам Пригожина информацию из штабов оппозиции в Москве и Петербурге, оппозиционных СМИ, либеральной среды и других общественных групп. В разное время штат информаторов насчитывал от 17 до 25 человек. В среднем они получали от 15 до 25 тыс. рублей в месяц.

Источник Центра «Досье» рассказывает, что куратор «спецзадач» — бывший сотрудник «РИА Новости» Илья Горбунов. С 2019 года он фактически руководит медиагруппой «Патриот», с 2020 года руководит «Фабрикой троллей» и всеми псевдооппозиционными Telegram-каналами, а также занимается дискредитацией губернатора Александра Беглова.

«Спецзадачи» сотрудников Пригожина направлены не только против оппозиционеров, но и против вполне системных персонажей. Источник Центра «Досье» утверждает, что именно Илья Горбунов инициировал сбор компромата на Александра Винокурова — зятя министра иностранных дел Сергея Лаврова. «Новая газета» рассказывала об уголовном деле против лиц, связанных с Пригожиным, которые заказали взлом сим-карты и мессенджеров Винокурова. По мнению источника, компромат нужен был для шантажа самого Лаврова.

Горбунов мог быть непосредственным руководителем администраторов Telegram-канала «Проект „Сканер“», которые были задержаны в 2022 году по обвинению в вымогательстве денег у объектов своих публикаций. Горбунов курировал Telegram-канал и помогал сотрудникам со связями в Москве. Сам «Сканер» публиковал критику российских властей, но, по словам журналиста Михаила Маглова, несколько раз менял владельцев и в итоге стал использоваться для дискредитации оппозиции.

Такие каналы — еще одно направление работы «Фабрики троллей». Свою Telegram-сетку они создавали с 2017 года, а осенью 2020 года получили одобрение Кремля на создание псевдооппозиционных ресурсов. Вопросы такой важности обычно решаются напрямую с Сергеем Кириенко, утверждает источник «Досье».

Список телеграм-каналов

Помимо федеральных Telegram-каналов Пригожин контролирует небольшую «оппозиционную» сетку в Петербурге, которая занята критикой Беглова:

• «Протестный Петербург»;
• «Площадь Восстания»;
• «Питербургская жопа»;
• «Ассамблея»;
• 1703;
• «Питерская булка»;
• «Раньше всех СПб»;
• «Склад грязи»;
• «Канал Грибоедова».

Пригожинские Telegram-каналы почти не взаимодействуют с другими крупными провластными ресурсами, например сетками Кристины Потупчик. Вся работа со сторонними каналами строится на платной основе: кто-то на «абонентской плате», кто-то получает деньги за каждую публикацию отдельно. Например, в одном из документов сотрудники Пригожина утверждают, что для продвижения проекта «ЯRus» (речь о нем пойдет ниже) они оплачивали посты в следующих каналах:

• «Как я встретил столбняк»;
• «Лентач»;
• «Только никому»;
• «Код Дурова»;
• «Антиглянец»;
• «Небожена»;
• Yaplakal;
• FemaleMems;
• «Курятник» (новости шоу-бизнеса);
• ebobo (новости шоу-бизнеса);
• «Светские хроники».

Кроме того, еще до вторжения российских войск в Украину Пригожин активно сотрудничал с «военкорами». Его сотрудники оплачивали публикации в пабликах «Антимайдан», «Сирия|Военные хроники» и у одного из самых известных «военблогеров» Yurasumy, он же Юрий Подоляка. «Военный писатель Владлен Татарский», он же Максим Фомин, тоже получал компенсацию за продвижение нужных тезисов еще в 2021 году.

Лидеры общественного мнения и каналы, распространявшие тезисы Пригожина

Другой известный военный обозреватель — Рыбарь, он же Михаил Звинчук, — пару лет назад пришел на работу в офис «Фабрики троллей» и активно продвигал свой канал за ее счет. В одном из документов того времени Звинчук числился руководителем «международного направления», где кроме него были задействованы и получали платежи еще 49 человек, включая журналиста Аббаса Джуму и военного обозревателя Бориса Рожина (Colonel Cassad). Работники «международного направления» «фабрики» писали аналитические материалы для ФАН и раскручивали тезисы «троллей» через свои Telegram-каналы:

• «Крылья войны»;
• «Lu Man: Взгляд на Восток»;
• «Брюссельский стукач»;
• «Индия сегодня»;
• «Американский номер»;
• «Центр нарушений прав человека»;
• «Пятая республика»;
• «Южный ветер»;
• «Пасечник»;
• «Байки из фавел» и другие.

Часть штатного расписания, апрель 2021 года

Из известных персон в архиве можно обнаружить погибшую Дарью Дугину. Она пришла на работу в медиагруппу «Патриот» в 2018 или 2019 году и работала там до убийства. Дугина отвечала за иностранное направление, в том числе организовывала публикации и комментарии Пригожина в турецких СМИ. В частности, по словам источника, она организовала большое интервью газете Aydınlık и фото Пригожина на первой полосе.

Первая полоса газеты. Источник aydinlik.com.tr

В бюджетах сотрудников Пригожина проскакивают платные публикации не только в соцсетях, но и в СМИ — от небольших изданий до «Литературной газеты» и «Коммерсанта». Размещение в последнем зимой 2021 года, если верить документам, могло обойтись Пригожину в 750 тыс. рублей.

Часть сметы

А чтобы публике было сложнее узнать о деятельности структур Пригожина в открытых источниках, в бюджете «фабрики» заложена оплата услуг контент-менеджера для аккаунтов в «Википедии» — написание и публикация статей.

Проекты

С технической стороны большинство веб-проектов «Фабрики троллей» непримечательны — это в основном простые сайты, собранные «на коленке» для публикации пропагандистских материалов (вроде «Фонда по борьбе с репрессиями») или «сайты-заглушки» для подставных компаний. Особняком среди них идет проект «ЯRus». Он производит и распространяет пропагандистский контент по стандартной для «фабрики» схеме, но с гораздо большим размахом.

«ЯRus»

«ЯRus» создают на деньги Пригожина с января 2019 года. Проект описывается как «патриотический аналог» «Дзена», Instagram и TikTok. Вероятно, необходимость в собственной соцсети возникла из-за массовых зачисток аккаунтов «троллей» на многих порталах. Судя по обзорам, видео заливаются со скрипом, модерация работает плохо, просмотров мало, а монетизация почти нулевая.

В 2021 году в штате «ЯRus» было 86 позиций, но работало лишь 63 человека. Общие затраты на оплату их труда — 10 млн рублей в месяц, при этом основная часть зарплат снова выплачивалась наличными. Оклад разработчиков небольшой: тестировщики проекта зарабатывают 70 тыс. рублей, а технический директор — 270 тыс. рублей в месяц. Общие расходы Пригожина на «ЯRus» на 2021 год составляли около 30–40 млн рублей в месяц в зависимости от затрат на рекламу.

В соцсети практически нет живых пользователей, а контент в основном копируется с других платформ.

Задачи для «ЯRus»

В маркетинговом бюджете была даже отдельная строка «Дублирование контента», а в штатном расписании есть несколько позиций (около 10 человек) сотрудников, занимавшихся «поиском интересных видеороликов на просторах интернета».

Штатное расписание

Значительная часть остального контента производится сотрудниками Пригожина. Для работы «блогеров» были арендованы три квартиры в Санкт-Петербурге по адресам: Богатырский проспект, 37; ул. Авиаконструкторов, 36; Приморский проспект, 22. Также в «ЯRus» планировали заказать услугу «ручное наполнение событий» от агентства Daynet.

Комментарии и лайки сотрудники «ЯRus» генерируют в две смены — 14 человек в утреннюю и 17 человек в вечернюю. Каждый сотрудник ведет по восемь отдельных аккаунтов.

Серверы для проекта арендовались у компании DataLine, входящей в Центр обработки данных «Ростелекома», для sms-сообщений использовали сервис ru, программное обеспечения для сотрудников закупали через softline.ru.

Сервисы

Для дополнительной маскировки и обхода блокировок по IP пригожинские «тролли» закупают прокси на российских сервисах Proxy6.net и best-proxies.ru.

Чтобы обмануть защиту от автоматической публикации комментариев, «тролли» закупают услуги сервиса распознавания капчи Затраты на него в 2021 году составляли от 35 до 50 тыс. рублей в месяц. Средняя стоимость разгадывания 1000 обычных капч — 35 рублей, то есть сервис позволял «троллям» писать около 1 млн автоматических комментариев в месяц (или минимум от 30 до 50 тыс. комментариев в сутки).

Для мониторинга новостей «тролли» используют «Медиалогию» — когда-то хотели купить услуги компания Игоря Ашманова «Крибрум», но не сошлись по цене.

Дополнительно пригожинцы закупают подписки на сервисы аналитики, дизайна и аудио: SMM Planer, AdSpoiler, Postingram, LiveDune, SMMbro, Telegram Analytics, Canva, onlipuit.ru, Target Hunter, Adinblog, Splice, Soundly, Envato Elements, Telemetr, Artlist, Storyblock, Simpleimage.services. Для озвучивания контента заказывают авторские голоса через Golosa24.ru.

Отзывы в магазинах AppStore и Google Play на «ЯRus» и другие приложения тоже заказывали у внешних подрядчиков — компании «Гоу Мобайл».

Лайки для VK и YouTube закупаются в сервисах накрутки z1y1x1, Youliker, ru и других. Суммарно на лайки для своих и дизлайки для оппозиционных роликов у структур Пригожина уходит 900 тыс. рублей в месяц.

Помимо услуг «тролли» постоянно закупают уже готовые аккаунты «В контакте», YouTube, Facebook, Instagram, Google и Protonmail, поскольку администрации сервисов регулярно блокируют ботов.

Технические возможности

Технические возможности структур Пригожина по проведению активных IT-мероприятий тоже достаточно ограничены — все делается силами подрядчиков. Вот пример типичной задачи: стороннему человеку за 8 тыс. рублей поручили проверить базу почти с 300 тыс. телефонных номеров из Конго на предмет привязки к мессенджеру WhatsApp.

Пример диалога с подрядчиком

Такая же ситуация повторяется и с другими странами, например в Чаде. Во внутренней переписке сотрудники Пригожина называют исполнителей «нашими хакерами», но на деле они лишь передают заказы по цепочке.

Анализ этих операций наталкивает на вывод о том, что журналисты часто преувеличивают возможности «Фабрики троллей». Многие их успешные мероприятия проводились силами внешних подрядчиков на коммерческой основе. Это работает с простыми задачами, которые можно отдать на аутсорс за небольшую плату: накрутки просмотров, лайков и дизлайков, закупки рекламу в Facebook и Instagram, перекупка готовых каналов или нагон ботов в Telegram. Если же требуются творческий подход и высокая квалификация — например, в живых англоязычных онлайн-дискуссиях в Twitter, — показывать результаты становится сложнее и приходится размахивать кувалдами. Что тут говорить, если они до сих пор активны в livejournal.com (ведут как минимум 76 аккаунтов).

Вместе с тем у «троллей» получается использовать существующую коммерческую инфраструктуру, скрываясь среди законопослушных клиентов, а зарубежные офисы с местными сотрудниками, иногда нанятыми втемную

, и международная сеть компаний позволяют продолжать свои операции.

Связь

Девайсы и секретная почта Пригожина

В результате взлома Пригожина в 2015 году стало известно, что раньше он любил пользоваться iPad — отправлял письма, писал мемуары и делал селфи.

Селфи Пригожина

Из-за повышенной секретности с американским девайсом пришлось расстаться. Но Пригожин остается верен своим старым привычкам — как и 15 лет назад, он использует органайзер Psion, работающий от батареек.

Подобным органайзером пользуется Пригожин

Такая древняя игрушка, да еще без подключения к интернету могла бы обезопасить Пригожина от утечек — если бы вся информация хранилась только там. Однако резервные копии личного органайзера Пригожина с 2012 по 2022 год, книга контактов и расписание встреч и совещаний обнаруживаются там же, где и все остальные документы, — в общей сетевой папке на сервере.

Важные серверы и «закрытая» почта

Во внутренней сети также был доступен сервер с говорящим названием SecMail — через него проходит секретная почта Пригожина. Там же находятся секретный файлообменник с названием Msec (а также secfs и secfs-old) и несколько серверов с бэкапами, включая bkpsec для особо секретных бэкапов. Часть секретной почты, зашифрованной GPG, доступна на общедоступном сервере в бэкапах Thunderbird portable edition.

Большинство этих серверов по состоянию на осень 2022 года находилось по адресу: Санкт-Петербург, Приморский проспект, 78 (возможно, какие-то бэкапы еще остались на 9-м этаже БЦ «Сенатор»). В рамках расследования убийства российских журналистов в ЦАР и других преступлений, связываемых с ЧВК «Вагнера» и Пригожиным, правоохранительные органы могли бы проанализировать эти серверы. Следствию также стоит взглянуть на NAS-сервер с названием Polit_BKP

, где, вероятно, хранятся отчеты о вмешательстве в выборы различных стран, в том числе России. Если служба безопасности их зачистит, всегда можно развернуть бэкапы. Также стоит взглянуть на пару серверов с Roket.Chat, используемых для внутренних коммуникаций.

Интернет

В Сирии, Ливии, Судане и ЦАР подразделения «Вагнера» обеспечивались спутниковым интернетом с помощью роутеров Comtech UHP, серийные номера и географические координаты некоторых из них есть в распоряжении Центра «Досье». Это оборудование стояло как на больших базах, так и на крошечных пунктах из нескольких человек. К устройствам UHP подключались роутеры Mikrotik — их серийные номера известны Центру «Досье».

Модель роутера

Схема организации связи

Спутниковые телефоны

Основной рабочей лошадкой для вагнеровцев являются недорогие спутниковые телефоны Thuraya от компании из ОАЭ. Только в ЦАР наемники используют около 50 подобных аппаратов. Кроме того, у них есть несколько трубок от компании Iridium, которыми иногда пользуется сам Пригожин.

«Закрытый» телефон, КОД

Изначально сотрудники Пригожина использовали обычные одноразовые сотовые телефоны с левыми сим-картами, выдаваемые «под задачу», но затем перешли на криптотелефоны «SMP-Атлас/2» — их сложнее прослушать. Тогда же началось внедрение и использование спутниковых телефонов.

Криптотелефон «SMP-Атлас/2». Источник: Avito

Источник Центра «Досье» рассказывает, что одноразовые телефоны не были надежны — даже у службы безопасности «Конкорда» есть несколько машин со спецоборудованием для перехвата трафика сотовых сетей. Хотя они предназначены только для чекистов, их легко найти на открытом рынке — использование ограничивается скорее легальными рисками.

По мере роста численности бойцам ЧВК «Вагнера» пришлось перейти на более дешевый и универсальный самодельный вариант криптосмартфона, который поддерживает голосовые звонки, текстовые сообщения и пересылку электронной почты и файлов. Сотрудники Пригожина называют их «закрытым» телефоном, во внутренних документах они проходят под названием VPN, KOD или КОД. Это телефоны с кастомизированной версией операционной системы Android, использующие протокол OpenVPN с самоподписанными сертификатами для создания зашифрованной сети между устройствами и центральным сервером.

В основном в качестве «закрытых» телефонов сотрудники Пригожина, включая ЧВК «Вагнера», используют Samsung — модели Galaxy A20, A20S, у некоторых — Samsung Galaxy On8 или Samsung Galaxy A31. Также встречаются Samsung S8 и Asus Zenfone 3. Все эти телефоны с двумя сим-картами.

Центру «Досье» известно свыше 500 аппаратов, которые были активны на момент убийства журналистов в ЦАР. Еще полторы сотни спецтелефонов использовали сотрудники «Фабрики троллей». После вторжения российских войск в Украину их количество должно было увеличиться пропорционально набору вагнеровцев — сейчас действующих аппаратов может быть около 1 тыс.

Диалог в секретном мессенджере между Михаилом Потепкиным и Анастасией Саутиной, помощницей Пригожина

Вот так выглядит интерфейс этого мессенджера — как и секретная почта, он работает внутри пригожинского VPN. Эта схема была бы надежной, но к центральным серверам можно получить доступ из внутренней сети «Конкорда», а она, в свою очередь, открыта практически всему интернету. И поскольку использовать коды обозначений неудобно, практически в каждом отделе пригожинских структур создаются телефонные справочники с подробным описанием, кто скрывается за каким номером, где находится и чем занимается.

Так как сотрудники службы безопасности постоянно опасаются утечек информации, то они переписывают серийные номера всех учтенных аппаратов, записывают номер и позывной каждого владельца и заставляют их расписываться в специальных ведомостях — для отчетности о проведенном инструктаже. В дальнейшем эти ведомости фотографируются, сканируются и пересылаются, в том числе по открытым каналам связи, что сводит на нет все усилия по кибербезопасности.

 

«Закрытыми» телефонами пользуются в том числе дизайнеры, видеомонтажеры и прочие пиарщики. Иногда их выдают зарубежным партнерам, например чиновникам и президенту ЦАР, или российским чиновникам Министерства обороны.

Вагнеровцы также используют служебные телефоны для просмотра порнороликов, посещения сайтов знакомств, ознакомления со стоимостью «монет различных государств» и посещения сайта Avito. Со всем этим безуспешно пытается бороться служба безопасности — о ней мы рассказывали в отдельном расследовании.

Докладная об использовании телефонов

Сама секретная связь работает плохо — на это, к примеру, жаловался вагнеровец с позывным Моторола. К тому же наемникам приходится поддерживать контакты с местным населением и другими «смежными» организациями. Поэтому они покупают местные сим-карты и неучтенные телефоны и сразу же заводят аккаунты в Telegram и WhatsApp — иногда с одобрения начальства, а иногда самовольно — для общения с родными и сослуживцами.

Рапорты

В телефонных проверках участвуют и айтишники. Служба безопасности Пригожина передает им списки телефонов, имен и дат рождения сотрудников, после чего IT-отдел ищет их в соцсетях и составляет списки — кто и когда выходил или выкладывал фотографии в WhatsApp, VK, «Одноклассники». Поиск идет через друзей и родственников, по дате рождения и городу — как в настоящем журналистском расследовании. Нарушителей заставляют удалить и зачистить соцсети под угрозой больших штрафов и увольнений. Типичное примечание в отчете выглядит так: «Повторно. Совпадают фамилия, день, месяц рождения, привязка страницы к номеру телефона, в друзьях супруга (имя изъято. — ЦД), СШГ «Кэп»».

Статистика проверки соцсетей

К 2020 году на 2400 проверенных телефонов приходилось около 50 активных мессенджеров.

Сейчас большинство из зафиксированных в проверках страниц удалено, хотя некоторые пользователи мессенджеров до сих пор активны и отвечают на звонки сотрудников Центра «Досье».

Локальные симки

Для работы локальных «фабрик троллей» сотрудники «Лахты» закупают большое количество местных сим-карт для регистрации аккаунтов в соцсетях — это происходит во многих странах. Например, так они поступали в Эстонии, ЦАР, Сирии, Судане, Франции и других странах. Интересно, что вагнеровцы массово провозят с собой за рубеж российские сим-карты, и, конечно, это должно быть заметно для местных операторов.

Ноутбуки

Помимо более-менее стандартных телефонов у сотрудников ЧВК «Вагнера» также есть ноутбуки разных моделей — в основном недорогие HP, Lenovo и Asus за 10–30 тыс. рублей.

Судя по метаданным файлов, ноутбуки работают под управлением различных версий Windows, иногда встречаются даже пиратские копии. В качестве антивируса было замечено использование бесплатной версии Avast.

Типичный отчет об оборудовании на руках сотрудников «Вагнера» выглядит так:

Такие отчеты регулярно составляются по каждому подразделению, но это не спасает от наличия неучтенных устройств.

Внутренние системы

Во внутренней сети Пригожина доступно несколько сотен серверов — физических и виртуальных, среди которых значительное количество физических серверов «1С», а также целый кластер «виртуалок» «1С». В какой-то момент сотрудникам «Конкорда» даже пришлось зарегистрировать собственного франчайзи «1С» (на подставную компанию ООО «Вертикаль»), чтобы получить скидку на бесчисленные лицензии. В сопроводительных документах пригожинские айтишники волновались, что отсут

Я все це давно написав і дуже не хотів публікувати. Бо ж у такий важкий час треба передусім піднімати дух, а не говорити неприємні речі. Але й промовчати також не можна.

«Виграти війну, програти мир» — цю формулу вже кілька місяців активно використовує понад десяток українських політологів та журналістів; мені не вдалося встановити авторство, хоча, схоже, хронологічно вперше формула прозвучала з вуст Девіда Вільямса, який перефразував вислів з виступу Урсули фон дер Ляєн на конференції з відновлення України в Луґано, а вона походить аж із доктрини Трумена 1947 року.

При прогнозуванні майбутнього завжди в полі зору з'являється так званий інерційний сценарій — найбільш ймовірний сценарій, який настає, якщо суб'єкти нічого не роблять, аби перейти на інші, кращі, бажаніші, менш імовірні сценарії, які потребують активного втручання.

Я хочу, щоб ми усвідомили інерційний сценарій.

У мене нема сумнівів щодо нашої перемоги у війні. Там також не все просто (росія зазнала поразки, але Україна ще не перемогла, і нині росія робить все можливе, щоб поразка була взаємною, бо це виправдовує її власну поразку; детальніше описано тут). Але на війні принаймні зрозуміло, що робити, і не лише на тактичному рівні (ЗСУ б'є ворога, весь народ підтримує й допомагає), а й на рівні стратегії (див. Маніфест сталого миру «Світ після нашої перемоги»). Отже, робимо що треба й наближаємо нашу перемогу.

З цієї точки дивимося далі. Який стан справ маємо одразу після перемоги?

1. Ми перемогли. Перехід від війни до миру набагато складніший за перехід від миру до війни. Країна втратила сотню тисяч кращих людей. Країна лежить у руїнах, деякі міста зруйновані вщент, в окремих регіонах справжня гуманітарна катастрофа. В бюджеті величезна діра, адже економіка сильно скоротилася. Наші найкращі люди, військові повертаються додому виснажені, в першому пріоритеті для них відновлення здоров'я й облаштування. Так само виснажена значна частина активної меншості тих, хто невпинно працював на перемогу в тилу. Все суспільство уражене важкою травмою.

2. Реформи не зроблені — вони «не на часі», та ніхто особливо й не збирався їх робити. Україна не виконала взяті на себе зобов'язання, відповідно не отримує ні достатніх грошей на відновлення від міжнародних партнерів та донорів, ні членства в Євросоюзі. Українська політична верхівка наполягає і на грошах, і на членстві ("спочатку євроінтеграція, потім реформи", "переможців не судять", "ви нам винні, бо ми вас врятували" тощо), але міжнародних партнерів ця риторика не переконує. По-перше, вони не забули численні попередні обмани. По-друге, вони бояться появи нової когорти олігархів, що постануть на розкраданні їхніх грошей, а їм потім відповідати перед своїми виборцями. По-третє, нікому в ЄС не потрібна велика країна, яка є проблемою, а не можливістю.

3. Відновлення країни поставлене на паузу. Завершення воєнних дій і воєнного стану актуалізує питання про повернення чи неповернення тих, хто виїхав: європейські уряди будуть м'яко виштовхувати тих, хто не вкорінився, та стимулювати вкорінюватися тих, хто може (адже всім потрібні освічені працьовиті люди). Перед мільйонами сімей стоятиме вибір: жінки з дітьми повертаються додому до чоловіків чи чоловіки приєднуються до своїх сімей. Рішення ухвалюватиметься відповідно до оцінки ситуації на той момент.

4. В Україні нема достойно оплачуваної роботи, адже робочі місця у приватному секторі потребують приватних інвестицій, а державний сектор і так перевантажений. Умови для створення власного бізнесу не витримують порівняння з сусідами (значна частина бізнесів вже релокована в країни центральної та східної Європи). Школи та лікарні, без яких життя неможливе, відновлюються в мінімальних обсягах. Щойно звільнені території і вщент зруйновані міста потребують величезних коштів просто для початку життя. Інфляція, втримана у 2022-2023 завдяки міжнародній допомозі, починає розкручуватися — адже за відсутності донорських грошей на відновлення держава буде вимушена включити друкарський верстат, щоб відбудувати хоча б критичну інфраструктуру.

5. Ситуація погіршується, але не викликає протесту: в Україні зазвичай протестують проти несправедливості, а не проти погіршення умов життя, і стається це внаслідок раптових подій, а не повільного "варіння жабки на слабкому вогні". Та й нема кому протестувати: активна меншість виснажена, а ще, можливо, розколота штучними чварами. Підконтрольні медіа та дописувачі соцмереж клеймлять будь-яку критику влади як підрив національної єдності. До речі, російська пропаганда також нікуди не поділася, навіть якщо росія вже починає колапсувати під впливом військової поразки.

6. Контроль над всіма правоохоронними органами (включаючи антикорупційні), над парламентом та медіа належить одній невеликій групі людей. Олігархи, які зазвичай в українській історії підтримували політичний плюралізм заради власних інтересів (і тим самим в окремих випадках грали позитивну роль), внаслідок війни фактично зійшли зі сцени. Реформа децентралізації відкочується назад, місцеві лідери поставлені перед вибором: присягнути центральній владі чи бути репресованими, принаймні обмеженими у можливостях та облитими брудом, і вже точно не маючи ресурсів на відновлення.

7. Політична верхівка отримує повний контроль над життям в розореній країні й не розуміє, що задля відновлення треба цим контролем частково поступитися. Діалог між українською владою та міжнародними партнерами нагадує діалог між автопілотом та автовідповідачем. В кращому випадку євроінтеграція рухається за сценарієм "Дитячий садок", хоча правильно було би назвати його "Orban.ua" — ми стаємо схожими на велику Угорщину, де формально є демократія, вільний ринок та верховенство права, а фактично контроль над політикою, економікою та медіа зосереджений в руках одного клану, який протиставляє свою країну Європі та роздає трохи грошей вдячним патерналістам обмін на незмінну підтримку (ймовірність, що таку країну радо приймуть в ЄС, невелика). В гіршому випадку маємо російський по суті сценарій "Вбити дракона і стати драконом", що означає посмертну перемогу путіна.

8. На цьому тлі згортаються ключові реформи попередніх років, а люди, що їх втілювали, ризикують потрапити до в'язниці (подібні кейси добре відомі від початку 2023). За кулісами цієї сцени стоять персонажі, близькі до російських спецслужб (всі прізвища відомі). Корупційна вертикаль замикається нагорі, антикорупційні органи під контролем, наглядові ради зруйновані, громадські організації або куплені (не завжди за гроші, часто за доступ до медіа та у владні кабінети), або виштовхані на маргінес. Придворні позитивні блоґери пояснюють народу простою мовою, чому так і треба.

9. Найбільш політично небезпечною групою є популярні військові та волонтерські лідери. Найпопулярніші та найактивніші з них "знімаються з дошки" кримінальними процесами щодо перевищення повноважень, порушення правил та ухвалення рішень, що завдали матеріальних збитків державі (думаю, ви прекрасно розумієте, наскільки в час війни офіцери та генерали перевищували повноваження, а волонтери порушували правила). Виснаження суспільства, величезний незадоволений запит на справедливість та усвідомлення масштабу наших втрат вимагають помсти хоч комусь. Протести маргіналізуються, заяви про вищість правосуддя над справедливістю в умовах низької правової культури не чутні.

10. Оскільки міжнародні партнери не надали ні грошей, ні членства в Євросоюзі, народу оголошується, що Захід нас кинув, злив й обманув. Ця зрозуміла й очевидна теза добре пояснює бідність та розруху, безробіття та зростання цін. Наступні 25 років українці переживають гостру образу за таку поведінку Заходу. Ми перетворюємося на націю ображених переможців, нездатну зробити висновки (їх роблять або переможені, або успішні переможці). Тут приходить Китай із дуже вигідними пропозиціям кредитів… Західні інтелектуали мудро качають головами, повторюючи фразу "Україна ніколи не змарнує шансу змарнувати всі шанси". Так минає покоління. Все, що буде після цього, — то вже інше покоління, інша історія.

Особливість інерційних сценаріїв (нагадаю, інерційний — це найбільш ймовірний сценарій, який настає, якщо суб'єкти нічого не роблять) завжди полягає в тому, що вони сформовані трендами, які дуже добре проглядаються. Це ж альтернативні сценарії формуються активними діями суб'єктів, непоміченими чи новими трендами та "чорними лебедями" (джокерами), а інерційний завжди добре видимий. Божі млини мелють повільно, і через це раптових подій майже не буває — все, що сталося з нами протягом десятків років, було передбачено тими, хто спостерігав за трендами.

Тому, якщо вам не подобається написане, варто спочатку пройтися по пунктах і спитати себе, з якими конкретно пунктами ви не згодні через те, що описані там тренди ви заперечуєте. І потім оцінити, наскільки ваші заперечення впливають на всю картину. І подумати, що саме ви можете зробити.

Зазвичай інерційний сценарій нікому не подобається, викликає відразу й огиду. Для того він й існує, щоб мотивувати до його відвернення. Адже хороші (бажані) сценарії потребують наполегливих та скоординованих зусиль активної меншості — тих соціальних сил, які здатні подивитися в майбутнє й діяти заради його поліпшення. Активна меншість завжди визначає напрямок розвитку, а пасивна більшість — його швидкість. Але активна меншість може бути виснажена, розпорошена, розколота, обезголовлена, принижена, витіснена з публічного простору. І тоді інерційний сценарій майбутнього розгортається так, як його формують потужні тренди сьогодення.

Було би правильно завершити текст закликом до спільної роботи та нарисом плану дій, щоб перейти з рейок інерційного сценарію на бажаний. Але я тут поставлю крапку. Бо ми ще не пройшли етап усвідомлення, не дійшли до етапу, коли розуміння стану справ спонукає до рішень та дій. Пам'ятаєте цикл полковника Бойда "спостереження — оцінка — рішення — дія"? Щоб відсахнутися від прірви, треба спочатку в неї зазирнути. Ласкаво просимо, зазирайте.
Валерій Пекар

15 малоизвестных фактов о Тарасе Шевченко

О селе Моринцы, издании «Кобзаря» и ссылке поэта известно еще из школьной программы, но в жизни Шевченко было множество других интересных фактов, менее известных широкой общественности.

Специально ко дню рождения Кобзаря мы подготовили подборку из 15 таких фактов – интересных и малоизвестных сведений о Тарасе Григорьевиче.

Два года школы, двести лет славы

«Мені тринадцятий минало...»

Основным образованием Тараса были два года обучения в церковно-приходской школе. Будущая гордость украинской культуры – Шевченко, – был обязан многими своими знаниями баронессе Софии Григорьевне Энгельгардт. Обворожительная красотка учила юного казачка польскому и французскому языкам, а общее представление о мире Тарас получал от лакеев.

Бурный досуг

Тарас Шевченко с друзьями в Петербурге

Современники гения утверждали, что Тарас Григорьевич увлекался выпивкой еще со времен Петербурга. Больше всего он любил посещать трактир у биржи, в котором обычно пировали иностранные матросы между рейсами. Тихий в трезвости, выпив алкоголя, Тарас становился неуправляемым: ругался на всех, готов был вступить в любую драку. А напиваться в компании было обычным делом.

Один из знакомых поэта, который принимал активное участие в освобождении Тараса из крепостничества, рассказывал о периоде жизни в Казахстане: «Выхожу я часа в три ночи вдохнуть свежего воздуха. Вдруг слышу пение. И что же, вы думаете, вижу? Четверо несут на плечах двери, снятую с петлей, на которой лежат два человека, покрытые шинелью, а другие идут по сторонам и поют: «Святый Боже, Святый крепкий» – Точно прячут кого. «Что это вы, господа, делаете?» – Спрашиваю их. «Так вот гулянка у нас была, отвечают, – на которой двое наших Тарас и поручик, легли костьми. Так мы их и распространяем по домам».

Дорогая «душа»

Павел Васильевич Энгельгардт, помещик Тараса Шевченко

В различных исторических источниках указаны разные даты увольнения Шевченко из крепостничества: одни исследователи называют 1838 год, другие говорят, что свободным гражданином Тарас стал лишь за несколько лет до смерти. В своей автобиографии Тарас Григорьевич писал, что своей свободой он обязан Карлу Брюллову и Василию Жуковскому: великий русский художник написал портрет поэта. Картину решили продать на аукционе и потратить полученные средства на освобождение Шевченко.

Портрет был продан за фантастические по меркам того времени средства – две с половиной тысячи рублей. Самое интересное, что частично деньги были предоставлены императорской семьей, о чем есть запись в его дневнике: так, императрица Александра Федоровна потратила 400 рублей, наследник престола Александр II и великая княгиня Елена Павловна – по 300 рублей. Уже через неделю помещик полковник господин Энгельгардт отпустил на волю эту «крепостную душу».

Хипстер XIX века

Карл Брюллов, Автопортрет для Галереи Уффици, 1834

Мы привыкли к образу Шевченко, изображенного на портретах в виде уставшего усатого мужика в шапке и свите. Впрочем такая однобокая картина не совсем соответствует действительному образу Тараса. Шевченко был молодым прогрессивным демократом и не любил ни чрезмерной пышности, ни скромной сдержанности в одежде. Но в первые годы жизни в Петербурге, модный портретист зарабатывал приличные средства, которые с радостью тратил на модную одежду. В частности, в своем дневнике поэт писал об особом удовольствии, полученном от приобретения резинового плаща-макинтоша, который стоил 100 рублей. Для сравнения, находясь в составе археологической комиссии, Шевченко зарабатывал 150 рублей в год.

«Общество мочемордия»

Тарас Шевченко, «Виктор Закревский, их всепьянейшество», 1843

Повеса Шевченко дружил с Виктором Закревским, украинским основателем шутливого «общества мочемордия». Алкогольное общество проводило регулярные заседания, на которых избирался глава «его всепьянейшество». Во время путешествия в Украину в 1843 году в «обществе мочемордия» бывал и Шевченко.

Собутыльники употребляли благородные светские напитки: ром, настойки и наливки, ведя неосторожные разговоры «за жизнь» и мечтали о свободе и светлом будущем. Это был некий кружок пьяниц – молодых вольнодумцев и лиц, оппозиционно настроенных по отношению к российскому самодержавию, к которому принадлежали Виктор и Михаил Закревские, братья Яков и Сергей де Бальмен, историк М. Маркевич, офицер Цихонский и другие.

Молодежь, собираясь, провозглашала свободомыслящие тосты, разговаривала о «фальши благородно-барской жизни, которая выработалась веками, и особенно при конце ХVIII и начала XIX дошла до высшей степени...».

Лукерья Полусмакова: свадьба, которая не произошла

Тарас Шевченко. Ликера Полусмакова. Уголь. 1860

20-летняя служанка Лукерья Полусмакова вполне пленила сердце поэта, о чем известно из биографии писателя. На 46 году жизни Шевченко влюбился в девушку и собирался на ней жениться. Он готовил для невесты приданое, готовился к свадьбе, нанял городского учителя для грубоватой и простоватой Лукерьи. Но не судьба. Говорят, что Тарас застал любимую в объятиях того же учителя, что и стало причиной разрыва.

По второй версии, Лукерья сама не схотела ехать с Шевченко в Петербург, предпочитая остаться в привычных обстоятельствах жизни. Но наиболее исследователи склоняются к версии, что Кобзарь понял, что Лукерья жадная, грубая и неопрятная, а самое главное – согласилась на брак с Тарасом Григоровичем исключительно из корыстных соображений.

А был ли мальчик?

Михаил и Мария Максимович, 1859.

С известным украинским ученым Михаилом Максимовичем Шевченко объединяли весьма дружеские отношения. Во время гостин в Москве, Тарас познакомился с молодой женой ученого – Марией. Между ними завязались теплые дружеские отношения, они много переписывались, Мария обещала посодействовать в поисках невесты для Тараса. Но некоторые исследователи биографии Кобзаря уверены, что отношения Марии и Тараса были ну очень близкими, потому что через девять месяцев после посещения Тарасом семьи Максимовичей, у супругов родился сын. До этого детей у них не было. Впрочем, противники этой версии утверждают, что Тарас никогда бы не переступил черту, ведь Михаил был его близким и верным другом.

«Только не по московскому, а то и читать не буду ...»

Тарас Шевченко. Наброски на письме к брату Никите Шевченко. 1840

Трудно представить, но до конца жизни Тарас Шевченко писал удивительно безграмотно. Вот фрагменты из одного его письма, отправленного брату: «Брате Микито треба б'тобі погавкати та я не сирдитий. Не хай буде так Як робіця .... За цілуй старого діда Івана за мене, і поклонися всій рідні Нашій Яка є ... Скажи іваново Федерці не хай він' до мене напишу листа окрім. – Та тілько не по московському а то й читати не буду – Кланяйся йому. Залишайся здорова – Твій брат тарас' Шевченко».

«Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно...»

У Кобзаря есть две могилы: в Петербурге и Каневе. Ведь сначала его похоронили в северной столице, на Смоленском кладбище, где установлен памятный камень, и только через два месяца гроб с телом покойного перевезли на родину, в Канев, где перезахоронили, согласно завету.

Миниатюрный «Кобзарь»

Украинский мастер Николай Сядристый создал наименьшее в мире «издание» «Кобзаря», размером чуть больше половины квадратного миллиметра, – гораздо меньше от макового зернышка. Это почти в 19 раз меньше самой маленькой японской книги. Страницы настолько тонкие и миниатюрные, что листать их можно только кончиком заостренного волоска. Переплет сшит паутинкой, а обложка сделана из лепестка бессмертника.

Шевченко на приднестровских банкнотах

Несколько неожиданно почтили память Кобзаря на территории непризнанной Приднестровской Молдавской республики: в 1995 году в обращение были введены банкноты в 50 000 рублей, на лицевой стороне которых был портрет украинского гетмана Богдана Хмельницкого, а на обратной – памятник Шевченко перед университетом в Тирасполе.

А уже в 2002 году дизайн купюры обновили. Так, на банкноте в 50 рублей появился портрет Тараса Шевченко. Банкнота была зеленого цвета, поэтому в сознании молдаван «зелеными» долго оставались не американские доллары, а именно деньги с Шевченко.

В 2007 году был утвержден окончательный дизайн денег – серо-зеленый цвет с неизменным Кобзарем.

Шевченко на Меркурии

В 1973-1975 годах автоматическая станция «Маринер-10» впервые провела фотографирование Меркурия с близкого расстояния. Было обнаружено, что поверхность планеты покрывают кратеры различных размеров. По правилам Международного астрономического союза их называли в честь выдающихся художников, музыкантов, писателей и поэтов. Поэтому один из 300 кратеров Меркурия получил имя Кобзаря. Диаметр кратера Шевченко – 137 километров.

Произведения Шевченко на языке эсперанто

Произведения Тараса Шевченко переведены более чем на сто языков мира. Среди них – японский, корейский, арабский и даже международный язык эсперанто. Наибольшее количество переводов было осуществлено на русском, немецком, польском, английском языках.

180 населенных пунктов

Пик Шевченко на Кавказе

В 1964 году, когда отмечался 150-летний юбилей Великого Кобзаря, 196 населенных пунктов СССР носили имя Шевченко. Сейчас в Украине 164 населенных пункта названы в честь поэта. В Казахстане в его честь назван Форт-Шевченко, с 1964 по 1991 годы город Актау назывался Шевченко. Также одноименное название носят 3 села, 4 поселка и 8 хуторов в Адыгее, Башкортостане, Краснодарском крае и 8 областях Российской Федерации, и село в Рыбницком районе Приднестровья.

Кроме того, в честь Тараса Григорьевича Шевченко названы морской залив в Аральском море и вершина высотой 4200 м на северном склоне Большого Кавказа, на боковом хребте. Это имя дали ей украинские альпинисты, которые впервые покорили кавказскую вершину в 1939 году.

Рекордное количество памятников

Необычный памятник Шевченко Ивана Кавалеридзе

В мире насчитывается 1384 памятника Кобзарю. Такое количество является вторым для одного человека. Больше, считают исследователи, только памятников Иисусу Христу. Правда, существует версия, что Тараса Шевченко опережает Владимир Ленин. Но в последние годы, по крайней мере в Украине, количество таких памятников существенно уменьшилось.

На территории Украины насчитывается 1256 монументов, а еще полторы сотни – в других 35 странах мира – от Бразилии до Китая.